Далі скрізь.
Сирійські біженці в Берліні завжди виходили на акції протесту, коли приїжджав Путін. Пам'ятаю, влітку 2018 року він мав зустрітися з Меркель у заміському особняку. Уздовж дороги, якою проїжджав його лімузин, стояли протестувальники: українці, чеченці, росіяни (білорусів тоді ще не було на протестах, вони стали виходити після 2020 року). Але найбільше було сирійців. Разом із ними ми влаштували обструкцію путінському кортежу. Потім це показали по німецькому ТБ - Меркель зустрічала Путіна біля огорожі особняка, а на задньому фоні лунало: Путін-кілер, Путін-мердер, терорист і т.д. Тепер сирійці вигнали свого диктатора-вбивцю. Я не буду гадати, що буде в Сирії далі, але місцевий кривавий тиран повалений, а його російський колега і покровитель отримав по пиці, і це в будь-якому разі здорово.
На тій демонстрації я коротко поговорив з одним немолодим сирійцем. Він ще за СРСР навчався у військовому училищі десь в Україні і непогано висловлювався російською. Я запитав його, коли сирійці знесуть сімейку Асадів. Він мені відповів, що не вірить, що це станеться за його життя: "Асади правлять уже п'ятдесят років і стільки ж іще можуть правити, ніхто у світі не готовий із ними розібратися". Повз проходили молоді сирійці і ламаною німецькою кричали "Асад іст капут!" Мій навчений життям співрозмовник подивився на них скептично... І ось минуло не п'ятдесят, а лише шість років і диктатура Асада впала. Оптимісти виявилися реалістами, а "тверезомислячі" песимісти визнали свою неправоту.
Я знаю, що багато вихідців із колишнього СРСР зараз налаштовані песимістично і не вірять у позитивні зміни на пострадянському просторі. Однак історично у путінського режиму і його недоімперії шансів немає. Те, що намагається зараз робити Путін, перпендикулярно сучасності. Час імперій, імперіалістичних воєн і територіальних захоплень безповоротно минув. Країна, яка веде в 21 столітті війну за анексію чужих територій, приречена.
Зараз у Берліні радіють сирійські біженці. Велика ймовірність, що не за горами той час, коли чеченці тут святкуватимуть повалення Кадирова, білоруси - кінець диктатури Лукашенка, українці перемогу над Путіним, а російські політичні емігранти - ще й кінець його режиму. І всі вони, звісно, святкуватимуть крах Російської імперії, а ті, хто не святкуватимуть - нам не товариші.
Хто такий Ігор Ейдман
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) — російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
