"Шкарпетизацію" Дня захисника слід зупинити. Адже 14 жовтня – це день, коли вітають захисників України минулого і сьогодення, чоловіків і жінок. Це – не привід вітати хлопчиків та чоловіків, даруючи їм шкарпетки чи одеколони за сам факт їхньої приналежності до чоловічої статі. Адже 14 жовтня аж ніяк не дорівнює 23 лютого.
День захисника України поки що не "шкарпетизувався" повністю, але процес триває. Сам факт того, що третій рік поспіль доводиться повторювати цей заклик, є свідченням наявності проблеми. І ця проблема зачіпає і дорослих, і дошкільні й шкільні заклади.
Проблема в тому, що на 14 жовтня абсолютно штучно екстраполюють якісь традиції 23 лютого. Ймовірно, так відбувається тому, що немає нових традицій і уявлення про те, як мало би відзначатися це свято. Традиція тільки формується. І завжди набагато простіше запозичити старі схеми та застосувати їх до нового свята. Але, на щастя, ми перебуваємо ще на тій стадії, коли ще залишається можливість завадити цьому.
Саме тому, коли ми говоримо про 14 жовтня, ми ведемо мову про захисників України. Причому про захисників обох статей – і чоловіків, і жінок. Адже протягом цієї війни зі зброєю в руках воювали та воюють і чоловіки, і жінки. Зрештою, значення слова "захисник" значно ширше, ніж просто людина, яка бореться зі зброєю в руках. Тож до захисників можна віднести і тих людей, які допомагають війську та фронту.
Найважливіше – це точно не суто чоловіче чи хлопчаче свято. Воно не має нічого спільного з 23 лютого з його совєцькими традиціями. Більше того, це і не День Збройних сил України (6 грудня).
14 жовтня – це день, коли ми повинні вшановувати захисників України минулого і сьогодення, а не вітати когось у зв’язку з його приналежністю до тієї чи іншої статі. Взагалі, вважаю дуже дивним привітання з тим, що людина належить до чоловічої статі чи до жіночої. Це абсурдно. Це традиція, якої потрібно позбутися.
Дуже важливу роль у прищепленні нових традицій і формуванні ставлення до Дня захисника відіграють, у першу чергу, вчителі. Саме вони мають великий вплив на формування традицій у шкільних колективах, і вони в змозі впливати на батьків. Зі свого досвіду можу сказати, ініціатива щодо привітання хлопчиків, як правило, походить від різного роду батьківських комітетів, які хочуть таким чином наповнити свято дивним і непритаманним йому змістом.
читайте такожПолітичні маніпуляції з історією в Росії: що Москва приховує про Другу світову війну
Якими саме традиціями потрібно наповнювати День захисника 14 жовтня? Відзначати, згадувати і вітати тих людей, які живуть серед нас, які брали участь у захисті України. Згадувати і вшановувати тих людей, яких уже серед нас немає, але які захищали Україну в минулому. Адже лише там, де пам’ятають загиблих, є ті, хто готові захищати живих.
Це має бути день, який пов’яже людей, що сьогодні захищають Україну, з тими, хто захищав її раніше. Абсолютно невипадково для Дня захисника ми обрали 14 жовтня. Це – багаторівневе свято: це і Покрова, який апелює до часів Русі, це і День українського козацтва, це і День створення Української повстанської армії, а тепер ще й День захисника України. Ця багаторівневість і показує тяглість різних поколінь українців, які захищали Україну. Саме їм присвячене це свято і саме про них треба згадувати, проводити виставки, демонстрації фільмів, обговорення, можливо, й концерти.
Постає питання, чи варто створити й залишити українцям "чоловічий день" і "жіночий день", якщо вони звикли до традиції відзначати такі свята – думаю, що ні. Я вважаю, що це безглузда традиція, яка не зустрічається ніде поза постсовєцьким простором. Народитися жінкою чи чоловіком – це не здобуток, так сталося від природи і бога. Варто вітати людину, яка незалежно від статі в чомусь реалізувалася. Бути чоловіком чи жінкою – це не професія і не здобуток.
Такі свята хоч і втрачають популярність останнім часом, але вони все одно ще й досі затребувані. Ставлення українців до них поступово змінюється, нехай і нешвидко. Ми ж говоримо про зміну традицій, які насаджувалися силою протягом десятків років. Натомість те, що ми робимо зараз, аби створити нову традицію, дуже далеке від методів, якими старі традиції насаджувалися. А робилося це командним способом. Ми так діяти не можемо і не маємо. Якщо ми говоримо про десовєтизацію свят, вона передбачає в тому числі можливість вільно обирати, яким чином свято відзначати.
читайте такожВідмова від 9 травня не за горами: чи переможене "побєдобєсіє" в Україні
Разом із тим, якщо ми не будемо допомагати встановленню нових традицій, то, на жаль, ці командно запроваджені традиції будуть продовжувати існувати. Під традицією вітати чоловіків чи жінок немає жодної ідеї, вона абсолютно порожня. Переконаний, що згодом вона зникне, але їй потрібно допомогти, щоб це сталося якомога швидше. А зробити це можна, замінивши безглузді традиції справді важливими святами.
Скільки років може знадобитися для того, щоб привчити суспільство до нового змісту свят, однозначно сказати важко. Це може тривати довго – роками й десятиліттями. Але, з іншого боку, коли відбуваються такі події як російсько-українська війна, ці зміни надзвичайно пришвидшуються. Зокрема, ми дуже швидко відмовилися від 23 лютого. Хоча здавалося, на це підуть десятиліття.
Тож зараз спрогнозувати час дуже важко – ми не знаємо, як розвиватимуться події. В будь-якому випадку потрібно активно запроваджувати нові традиції та об’єднуватися тим людям, які розуміють хибність і навіть шкідливість збереження совєцьких традицій і їх накидання на українські свята. Тут важлива позиція кожного окремо. Знаю багато випадків, коли люди, що проти "шкарпетизації" свят у батьківських обговореннях опиняються в меншості, а тому часто просто замовкають. Не треба мовчати, бо правда на нашому боці – треба переконувати інших.
Володимир В’ятрович, народний депутат України, історик, екс-директор Українського інституту національної пам'яті, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
