Чому війна між США та Китаєм завершилася, навіть без початку

Відбулася серйозна політична перемога США і для Тайваню після цієї "війни нервів" на найближчі десять років ситуація буде стабілізована.

Чому війна між США та Китаєм завершилася, навіть без початку
Китай отримав гучного ляпаса у Тайвані/ Фото Reuters

Коли ми говоримо про Третю світову війну, то можна сказати, що в певному сенсі вона вже триває, оскільки у неї втягнуті найбільші гравці світу і так чи інакше їм доводиться на це реагувати, дуже часто у мілітарний спосіб.

Але єдина зацікавлена у цій війні країна на сьогодні - Росія. У різних її формах, але, очевидно, не у формі ядерного самознищення, бо цього вони бояться так само. І РФ сьогодні провокує наростання іншої, не такої, як Друга світова, гібридної Третьої світової війни.

Ще рік тому, до того, як вони вторглися в Україну і тільки почали планувати це вторгнення та підтягувати війська, вони вже розкручували маховик загальної нестабільності. Паралельно з тим вони пробували спровокувати регіональні конфлікти.

Тобто завдання Москви фактично зводиться до одного – світ має стати абсолютно нестабільним, після чого Путін виходить і дає зрозуміти наступну істину - мовляв, що вони [Росія] створили цю нестабільність і лише вони можуть її загасити єдиним стійким способом - фактором біполярного світу, де одним із полюсів обов’язково має бути сама Росія.

Те, чого хоче Росія - стримуючого фактору, взаємних домовленостей та поділу світу на підконтрольні території. І тому, десь підвищуючи ставки, вона хоче підвищити нестабільність до статусу, коли воєнні конфлікти чи нестабільність охоплять увесь світ (у тому числі економічно) - економічні війни, війни у кіберпросторі також мають нагнітати ситуацію.

А тепер переходимо на Тайвань, Китай і США.

Коли жодна зі сторін не хоче світової війни, і коли кожна з цих сторін не є залежною від Москви і та не може їм диктувати свою волю, то такої війни не відбудеться.

Так, усе це виглядало дуже загрозливо. Але повернемося до елементарної історії і географії. Острів Тайвань відділяє від Китаю досить широка протока, посередині цієї протоки проходить лінія розмежування, яку намагаються не перетинати літаки однієї і другої сторін, тому що після того їх будуть там збивати. Вони регулярно влаштовують там провокації (частіше китайці, рідше - тайванці), але підлітаючи до лінії розмежування і проходячи її, розвертаються назад.

Що відбулося зараз? Якщо подивитися на ретроспективу, жодні китайські десантники не висадилися на тих островах, які безпосередньо межують з Китаєм і слабо прикриті. Тобто насправді жодного вторгнення навіть не пробували починати — по цих островах навіть не відкривали вогонь. Його відкрили демонстративно на навчаннях по відкритому морю, де перед тим було зупинено пароплавство, і лупили безпосередньо по нейтральних водах, а не по Тайваню. Було багато гучних фраз, були погрози про перекидання військ, але це було махання кулаками, не більше. Тобто насправді держави від війни були неймовірно далеко від війни.

Чи мав Китай якимось чином реагувати приліт Ненсі Пелосі? Напевно, мав.

Чи Сполучені Штати Америки, спікерка Палати представників яких прибуває на цей острів, мали підтягнути своїх військових і показати - мовляв, ліпше не жартуйте, давайте без ексцесу виконавця. Бо все може статися - якщо літак випадково зайде в ту зону, куди не треба, почнеться повітряний бій і ракети, б’ючи по літаку Тайваня потраплять у літак спікерки, ситуація стала б небезпечною. Ніхто не хоче до цього доводити, тож і авіаносець "Рональд Рейган", і ядерний підводний човен, і ескадрильї, які вилетіли з південної Кореї та Японії були спрямовані на превентивний захід — не допустити надмірного наближення, щоб китайські літаки раптом не перетнули зону розмежування. От, власне кажучи, і все.

Для Китаю особливо принциповим є невизнання у світі незалежності Тайваню. Вони наполягають, що за національною ідентичністю це їхня територія. Нічого не нагадує? Росія те саме говорить про Україну, бо Україна розвивалася, зараз бореться за себе, а Росія сюди поперла.

На відміну від Московії, Китай — не кінчена держава. Вона тоталітарна, комуністична, але це не держава ідіотів і дегенератів. Там є населення, яке хоче жити нормально, а не імперськістю. Там є лідери, ті самі комуністичні, яким хоч трохи і свербить імперська сверблячка, але для яких має значення економічний розвиток.

Сі Цзіньпін опинився на розгалуженні, у точці біфуркації. По-перше, він поставив завдання перетворити економіку Китаю на першу економіку світу. Не думаю, що це відбудеться, тим більше, що Китай зараз перебуває у певні економічні кризи і має, у тому числі, подякувати за це Росії, тому що була нестабільність із постачанням енергоносіїв у світі, через що вони підскакували у ціні. Паралельно – зростання ціни на продовольство, що теж вдарило по китайській економіці.

Тобто першою вони не будуть, будуть другою чи третьою, але, принаймні, зберегти те, що мають, для них є принципово важливим. Плюс збільшити кількість середнього класу. Для них це теж важливо. Це не рашистський і радянський барачний комунізм, у якому всі мають бути бідні, голодні і нещасні - там люди мають жити більш-менш нормальним життям, бути заможними і радіти тому так званому китайському комунізму.

Маючи відкриті кордони і можливість їздити світом, вони мають бути готовими повертатися до Китаю, привозити свої капітали чи бути постпредами не просто китайської нації, а Китайської Народної Республіки і Компартії Китаю в інших країнах, де вони ведуть свій бізнес. Це — логіка Китаю і якщо вони починають серйозну війну, вони усе це втрачають.

І хоч хтось у нас розповідає про те, що Китай ще щось робитиме, це не так. Китай уже зробив, що міг - були заяви, невдоволення і на тому все. Китай зараз зацікавлений у кардинальному зниженні напруги і досить швидкому зникненні теми Тайваню з будь-якого публічного простору. Уся китайська преса через приблизно через три тижні припинить згадку Тайваню у будь-якому контексті, тому що у Китаї наближаються вибори генсека і Сі Цзіньпін має екстраординарне рішення - втретє зайняти цю посаду. У них це не заведено, але він хоче це зробити. Тобто вони ніби чогось досягли, показали США кулаки, полякали.

Тому, на мій погляд, усе завершилося, хоч навчання Китаю ще продовжаться. Мені це дуже нагадує лобову атаку у повітряному бою - коли стараються уникнути моменту зіткнення з протилежним літаком. Завдання - витримати і той, хто перший відхилиться, по тому з мінімальної відстані буде розряджений увесь боєкомплект і він загине.

В даному випадку ніхто, звісно, не загине, але той, хто відхилився, дуже серйозно програв. І Китай відхилився - Сі Цзіньпін не відважився будь-що зробити (бо він і не міг), а Ненсі Пелосі посадила свій борт на Тайвані, провела зустрічі з парламентом та його керівництвом, зустрілася з президенткою, отримала свою нагороду, висловила офіційну підтримку народу Тайваню і полетіла далі до Південної Кореї. Тобто насправді відбулася серйозна політична перемога США і для Тайваню після цієї "війни нервів" на найближчі десять років ситуація буде застабілізована.

Тарас Чорновіл, політичний аналітик, колишній народний депутат України, спеціально для Главреду

Реклама
Підтримайте Главред

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти