Чому ті, що вижили в Маріуполі, хочуть повернутися додому

Той, хто вибрався з Маріка - марить цим містом, хворіє ним, сумує за ним. Пише пости, викладає фотографії, колупає рани палицею. Це дуже боляче. Болючіше, ніж сидіти в підвалі.

Тоді ми знали, що потрібно вижити. За всяку ціну. Або померти, але тільки відразу. Без поранень, хвороб і попадання під завали. Ми молилися про позбавлення або щасливої смерті. Або - або.

Щоб пряме попадання. Або багатотонна бомба, наскрізь з дев'ятого по Перший поверхи. Без мук. На муки немає сил і відваги. Коли ти кричиш від болю - тебе бояться і перестають любити. Не знають sк допомогти. Хочуть, щоб замовк.

Ми інші. Наша планета - Маріуполь. Мертве місто біля Азовського моря.

Як я можу пояснити ступінь страху? Жах втрат, тугу за роздовбаним вщент місту: за мертвими дев'ятиповерхівками, за вбитими близькими, за Холодним похмурим підвалом .Як це можна розповісти за п'ять хвилин?

Як пояснити, що ми - маріупольці - інші. Ми хочемо повернутися до міста, якого більше немає. Хіба це може зрозуміти - не маріуполець?

У нас назавжди відібрали щастя. Я чекаю стадію прийняття. Одна хороша людина сказала, що вона буде. Я обов'язково прийму все, що у мене відняли. Я змирюся і не стану пробивати головою стіну і кликати на допомогу Бога, коли ненависть зашкалює і хочеться помститися. Повернутися в місто і помститися тим, хто нас вбивав. Тим, хто не давав шансів, хто тиснув на гашетку в літаку, хто наїжджав танком на наші живі душі.

читайте такожЖах міста біля моря: навіщо Путін влаштував геноцид у МаріуполіХтось із нас навчився сміятися, радіти дрібницям, годувати бездомних котиків, висаджувати квіти в чужій країні, обзаводитися новими знайомими і не відповідати на питання про біль і страх. Якщо ми посміхаємося-це не означає, що ми стали колишніми . Ми-Інші.

Наш біль розрослася до космічних масштабів, але ми її ховаємо від чужих очей. Наш страх - це не тільки Маріуполь. Це Харків, Сєвєродонецьк, Миколаїв, Одеса та інші українські міста. Ми, маріупольці, знаємо, як це безнадійно, коли на очах помирає твоє місто, в якому все ще залишилися люди. Наші люди. Маріупольці.

Інна Папуш, блогер

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред