Чому Захід не збільшить підтримку України після атаки на Охматдит

9 липня 2024, 06:22
1201
Зупинити російський повітряний терор ми можемо тільки розробивши власні ракети, здатні вражати Кремль.
ракетный удар по Охматдету
Ракетний удар по Охматдиту / Колаж: Главред, фото: ДСНС

Повернулись з місць київських трагедій. "Охмадит" та "Ісіда". Попри свій тривалий досвід війни, досі не можу спокійно дивитись на небіжчиків. Мимоволі думаєш: яка несправедлива лотерея це життя. Немає жодної логіки в тому, як смерть обирає своїх жертв. І за кожним життям – цілий всесвіт. Який перетворюється на чорну діру.

Біля "Охмадиту" людський мурашник поглинає емоції в енергії спільнодії. Біля "Ісіди" тихо. На землі лежать вкриті термоковдрою небіжчики. Поруч з одним з них стоять двоє чоловіків. У молодшого – відсутній погляд. Таке враження, що смерть того, хто вочевидь був йому дуже дорогий, просто засмоктала його у себе. Схоже вона розділила його життя на "до" та "після". В нього немає сил навіть, як біблійний Йов, заволати до Господа: "Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягарем?"

відео дня

Було страшно і порожньо всередині. Порожньо від безсилля та нескінченності цієї війни. Порожньо від абсурду випадкової смерті. Холодно від безглуздості людського буття, яке закінчується під уламками будинку, у який прилетіла чи впала російська ракета.

Напевно правильною чи радше природною реакцією була б ненависть та жага помсти. Намагання заподіяти росіянам якомога більше болю як відплату за заподіяний нам біль. У мене не було ані ненависті, ані жаги помсти. Мертвих новими вбивствами не воскресиш, покалічених ворожою кровʼю не зцілиш...

І тут – попри весь біль і сльози – в мені прокинувся науковець. Який нагадував, що наші рани та наші жертви, які так краять серце, неунікальні. Ми питаємо, як індійський премʼєр Моді може ручкатись з путіним в той самий день, коли російська ракета зруйнувала дитячу лікарню в українській столиці, забуваючи, що найвеличніші лідери наших союзників за три місяці до завершення Другої світової, коли було очевидним, що Третій Райх агонізує, вщент зруйнували Дрезден. Вікіпедія: "За чотири рейди у проміжку з 13 по 15 лютого 1945 року 722 важких бомбардувальників британських Королівських повітряних сил і 527 з ВПС США скинули на місто більш ніж 3 900 тонн високовибухових бомб і запалювальних пристроїв. Бомбардування та вогняний смерч, у який воно переросло, знищили понад 6,5 км² центру міста. За оцінками, загинуло від 22 700 до 25 000 людей."

Звичайно нацисти були агресорами і саме Гітлер розвʼязав Другу світову війну. Саме він почав бомбардувати британські міста. Ротердамський та Лондонський бліци передували стратегічним бомбардуванням німецьких міст, що на позір були актом відплати. А насправді ставили собі за мету зламати волю німців до опору. Не зламали. Попри свщент випалені міста нацисти відчайдушно воювали до останнього. Тому зараз очевидно, що сплюндровані німецькі міста і десятки тисяч жертв серед цивільних мешканців Дрездена ніяк не наблизили перемогу над нацизмом... Втім як і Кьольна, Гамбурга, Везеля та десятків інших.

Світ цинічний та жорстокий. І щоб виграти цю війну чи принаймні не програти її ми маємо навчитися сприймати його таким, яким він є. Ядерні сили росії та похідний імператив запобігання прямому зіткненню НАТО з московією є і залишатимуться для Заходу набагато важливішими за будь-які жертви українців. Це просто варто прийняти. Попри весь біль та ненависть, що вирують у наших грудях. Томагавків нам не дадуть, як не буде і американських чи британських дивізій в Україні.

Зупинити російський повітряний терор ми можемо тільки розробивши власні ракети, здатні вражати Кремль. Білгород чи Курськ путіна не обходять. Єдина правильна відповідь на виклик, який нам сьогодні вчергове кинув кремлівський вурдалак, – ставати сильнішими та згуртованішими. А ще – розумнішими. Плачі ярославни, прокльони путіна чи в цілому справедливі закиди нашим партнерам нічого не змінять. Бо вони готові були дружити зі Сталіном проти Гітлера і з Мао – проти СРСР. Попри геноциди та злочини проти людяності цих режимів, які відправили на той світ мільйони...

Часи змінилися, а Realpolitik – ні.

Хто такий Геннадій Друзенко?

Геннадій Друзенко - український правник, громадський активіст. Голова правління Центру конституційного моделювання. Ветеран російсько-української війни, співзасновник та керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова (ПДМШ).

Джерело

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакції.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред

Реклама
Реклама

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
^
Ми використовуемо cookies
Прийняти