Найближчим часом Верховна Рада має почати розгляд законопроєкту щодо заборони діяльності РПЦ в Україні. На відміну від минулих спроб, зараз шансів на ухвалення документу більше. Тому що минулого разу це рішення отримало спротив, якого не очікували. Зараз працювали з фракціями, і, зокрема, депутати зі "Слуги народу", які минулого разу не підтримали ані президента, ані свою фракцію, але підтримували ОПЗЖ, вже могли змінити думку.
Ще одним фактором, який дозволяє сподіватися на позитивне голосування, є зустріч президента з Радою церков та релігійних організацій, представники якої підтримали законопроєкт, на підтвердження чого оприлюднили відповідне звернення.
Динаміку зміни думки щодо заборони РПЦ в Україні доводять соцопитування. Зокрема, у травні 2022 року до заборони позитивно ставилися 55 відсотків опитаних, то у квітні 2023 вже 70 відсотків українців, тобто переважна більшість.
Якщо говорити стратегічно, то в РПЦ немає шансів на існування в Україні. І якщо раптом цього разу за законопроєкт не проголосують, це лише затягне агонію на рік чи більше (хоча нічого не змінить в історичній перспективі). Адже їхня мета – підбурювати людей, намагатися розколювати суспільство через релігійне питання під час війни.
Росіяни не можуть піти з гідністю та визнати свою поразку. На жаль, деякі народні депутати їм підіграють, намагаючись замаскувати російський лобізм відданістю власним релігійним переконанням, боротьбою за свободу совісті в Україні та іншими високими мотивами. Хоча це насправді – підривна діяльність, яка була доведена вже мільйони разів.
Крім того, велику роботу провели над покращенням урядового законопроєкту. Перш за все, гасла замінили чіткими юридичними формулюваннями, а також більш чітко прописали те, що факти афіліації тієї чи іншої церковної організації має визначати експертне середовище, а не державні або політичні структури. Ці експерти дадуть свій аргументований висновок, який може оскаржуватися в суді. Тобто у ньому зроблено все так, аби уникнути негативної реакції міжнародної спільноти.
Ясно, що росіяни будуть як завгодно голосити про те, що в Україні нібито небо впало на землю, порушені усі можливі права людини, відсутня свобода совісті та гоніння на православʼя, але нам не варто звертати увагу на їхню пропаганду та треба продовжувати робити своє. Однак на міжнародний резонанс зважати, навпаки, потрібно, і Україна як держава, яка позиціонує себе як ту, яка чітко дотримується прав людини і міжнародних законодавчих актів, має чітко роз'яснювати світовій спільноті, що цей проєкт закон не має в собі порушень свободи совісті.
Можна ухвалити дуже багато чудових законів, але, як свого часу говорив російський премʼєр Столипін (якого, до речі, застрелили у Київському оперному театрі): "Будь-яка суворість законів скасовується необовʼязковістю їхнього виконання". І одна справа – ухвалити закон, але зовсім інша – те, як він буде імплементуватися. І тут існують загрози того, що процес будуть затягувати, гальмувати на місцях, будуть довго сперечатися у процедурних питаннях і робити все, щоб не було доведених до кінця заборон окремих громад з оборони і діяльності, і щоб усе було зроблено відповідно до букви закону.
Це – єдиний підводний камінь, який існує, адже наша мета не лише ухвалити закон, а й імплементувати його та вигнати московських попів з української землі. Тобто зробити усе можливе, аби вони не могли загрожувати національній безпеці та духовному існуванню України.
Цим законом ми робимо лише перший крок, і тут робота триватиме протягом років. Адже кілька місяців буде потрібно, аби закон набрав чинності, ще кілька – для напрацювання процедури, і в кращому випадку імплементація займе до 9 місяців. І дай боже, аби ми впоралися хоча б за півтора-два роки.
Ірина Богачевська, релігієзнавиця, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії та педагогіки Національного транспортного університету, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
