У своїй автобіографії Нельсон Мандела, який віддав боротьбі за свободу все своє життя, написав пророчі слова: "Правда полягає в тому, що ми ще не вільні, ми просто здобули свободу бути вільними, право не бути пригноблюваними. Ми зробили не останній крок у нашій подорожі, а перший крок на довшому й навіть важчому шляху. Адже бути вільним — це не просто скинути кайдани, а жити так, щоб поважати й збільшувати свободу інших. Справжнє випробування нашої відданості свободі лише починається".
Ці слова слід згадати Україні та українцям у день перемоги над рашиською ордою. Бо вибороти незалежність – тільки початок довгого шляху до її наповнення змістами і сенсами. Незалежність – не більше, ніж шанс. Право самим визначати свою долю. Це дорогоцінний келих, який ще належить наповнити шляхетним вином свободи.
На жаль, велика війна за саме існування України обірвала нашу дискусію про те, чим має бути наповнена наша незалежність.
наразі без відповіді залишились дуже важливі питання:
– що означає бути українцем?
– яким має бути функціонал української влади?
– де легітимна сфера державного втручання та регулювання, а де має залишитись простір свободи, куди владі з її "легітимним насильством" вхід заборонено?
– де правильний баланс між самоорганізацією суспільства та законодавчим регулюванням і державним примусом?
Це лише кілька із засадничих питань, які ми не встигли проговорити до початку великої війни. На війні все просто: або вбиваєш ти, або вбивають тебе. Тому ми залишили окреслені вище запитання на потім і обʼєдналися, аби вижити. Бо якщо не буде України, всі ці запитання втратять сенс...
Але вже сьогодні, коли ми відвоювали більш, як половину захопленої ра**истами території, до цих питань слід повертатись. Про них слід думати навіть у шанцях під дощем. Бо вижити, вистояти, перемогти – це програма мінімум. Це тільки шанс, яким нам ще належить скористатись.
Незалежність – це дорогоцінний келих, рясно омитий українською кровʼю і потом, який ще належить наповнити українськими сенсами і змістами. І з того, що я краєм вуха чую в тилу, ці сенси не обовʼязково називатимуться свобода, справедливість, шляхетність та солідарність. Боюсь, омитий кровʼю наших захисників келих незалежності може наповнити мутний коктейль із зарозумілості, корисливості, ксенофобії та непотизму. Бо жити ненавистю значно легше, аніж любовʼю. Бо "переможців не судять" – красиве гасло, за яким приховується віра в те, що "Техас мають грабувати техасці" (а Україну – українці), а не переконаність, що час грабунку раз і назавжди минув.
Бачачи краєм ока, що наразі коїться в тилу, я боюсь, що виборовши нашу незалежність такою дорогою ціною, ми можемо зректися нашої свободи. "Адже бути вільним — це не просто скинути кайдани, а жити так, щоб поважати й збільшувати свободу інших." Справжнє випробування нашої відданості свободі лише почнеться після нашої перемоги...
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
