Останній аргумент Путіна, або Як диктатор хоче взяти НАТО "на слабо"

1 березня 2024, 11:37
Для росіян характерно відчувати певну "велич" своєї держави та президента. А в їхньому розумінні велич настає тоді, коли їх усі бояться.
Останній аргумент Путіна, або Як диктатор хоче взяти НАТО 'на слабо'
Путін може вичікувати момент для нападу на країни-члени НАТО / Колаж Главред, фото: скріншот, УНІАН

Кремлівський диктатор Володимир Путін під час звернення до Федеральних Зборів РФ знову озвучив погрозу про застосування Росією ядерної зброї. Цього разу приводом для таких дій, за словами Путіна, може стати намір країн НАТО відправити військових в Україну.

Як бачимо, тепер до заяв Дмитра Медведєва додалися ще й офіційні заяви Путіна. Ці погрози – це демонстрація "останнього аргумента", який є в його уявному арсеналі. Але вона не стільки стосується України (оскільки нам вже нічого не страшно), скільки Заходу, який неодноразово відкрито говорив, що намагається уникнути ескалації.

Відтак, застосування чи сама погроза застосуванням ядерної зброї – це пікова точка ескалації. У такий спосіб росіяни демонструють, що ескалація начебто неминуче має призвести до застосування ядерної зброї. Тому, мовляв, потрібно боятися ескалації, і, відповідно, Російської Федерації. Когось на Заході це, звичайно, вкотре налякає, але вже далеко не всіх. Не думаю, що ядерна зброя справді буде застосована, адже явної причини для її застосування немає. Тим паче, що в сучасному світі ядерна зброя є здебільшого інструментом залякування, аніж ведення війни. Якщо росіяни застосують хоча б тактичний боєзаряд, це вже означатиме, що червону лінію перетнуто, і ядерний шантаж вже вважатиметься використаним аргументом. І тоді ситуація перейде в іншу стадію протидії. Але допоки йдеться про потенційну загрозу застосування, це виглядає саме як психологічне залякування.

відео дня

Причина такого шантажу вже особисто від Путіна, ймовірно, повʼязана з тим, що Захід не лише не здається, а, навпаки, мобілізується. Зокрема, Європа мобілізувалася у підтримці України, про що свідчать навіть нещодавні заяви Макрона про гіпотетичне розміщення військ в Україні. За великим рахунком, послання Путіна спричинене виборчою кампанією в РФ – саме внутрішня російська аудиторія була адресатом цього звернення. Адже для росіян характерно відчувати певну "велич" своєї держави та президента. А в їхньому розумінні велич настає тоді, коли їх усі бояться, і Путін у черговий раз апелював до цього етнопсихологічного інстинкту росіян.

Що робитиме Захід? Найбільш оптимально було б давати відповідь Росії робити маленькими кроками, у тому числі йдучи до того, про що вголос розмірковує президент Макрон, тобто до посилення України аж до розміщення окремих військовослужбовців на її території. Але робити це маленькими кроками, без великого ривка, на які, звичайно, ніхто не реагуватиме ядерною дубинкою.

Однак якщо солдати НАТО прибудуть на територію України, то Росія буде здатна завдати по них ракетного неядерного удару. Але не по території ЄС. Принаймні поки що. Втім, Путін може готувати (і це вже обговорюється) нову стадію війни, а саме відкриття нового фронту на території країни-члена НАТО. Але це вже буде інша історія, яка не буде стосуватися України. Поки що це прогнози, які далекі від втілення.

Якщо росіяни знайдуть причину для війни, тобто створять casus belli, то, звичайно, тоді вони стрілятимуть ракетами по території НАТО.

І в цьому вже ніхто не сумнівається. Але в Європі є засоби ППО, ПРО – одні будуть обстрілювати, інші – відбиватися. Все, як в Україні. Але Путіна поки що стримує, по-перше, невирішене питання з Україною, тому що усі сили, засоби та ресурси відтягнуті на фронт в Україні. Бо для відкриття другого фронту Путіну потрібні або додаткові резерви та згортання війни високої інтенсивності в Україні. По-друге, Путін, навіть не маючи достатніх резервів, може вичікувати вдалого політичного моменту, коли найслабший удар у чутливе місце в НАТО в критичний момент може принести йому перемогу. Причому перемогою вважатиметься не скільки факт окупації країн-членів НАТО, а демонстрація відсутності адекватної відповіді Альянсу на російську агресію. Якщо Путін використає момент, наприклад, під час президентських виборів у США чи інших, або ж розпалить внутрішній конфлікт між внутрішніми силами у Польщі, то він може піти на авантюру. Такі моменти можуть скластися, і навіть не маючи належних резервів сил і засобів він може піти на авантюру, щоб скористатися моментом, який більше може не повторитися. І тоді Путін може застосувати сили, які матиме на той момент. До того ж, тут теж може бути нова погроза ядерною зброєю – спочатку інтервенція, а потім погрози застосування ядерної зброї, аби не отримувати відповіді та паралізувати свого противника. Тобто Путін може спробувати взяти НАТО "на слабо".

Володимир Горбач, виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії, спеціально для Главреду

Хто такий Володимир Горбач

Володимир Горбач - політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, експерт з питань зовнішньої та внутрішньої політики України. Автор більше 50 публікацій в українських і закордонних виданнях на тему зовнішньої і внутрішньої політики України, в тому числі - виборчих стратегій і виборчих технологій, пише Вікіпедія.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакції.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред

Реклама

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти