Одним з важливих наслідків вторгнення РФ в Україну стане поступовий колапс пострадянського геополітичного простору, так само як і лідируючої ролі РФ в регіональних інтеграційних процесах.
Після розвалу СРСР, Росія взяла на себе домінуючу роль в спробі зберегти контури Союзу, повести за собою крізь нові проекти об'єднання колишніх республік (типу СНД, потім Євразійського Союзу), користуючись своїми великими політичними контактами, ще зберігається культурно-мовним простором, зв'язками по військовій лінії.
І треба сказати, що мало хто оскаржував цю роль РФ в 1990-х і 2000-х.що дозволило РФ втручатися в конфлікти, автоматом брати участь в різних форматах врегулювання, зберігати військові бази. З Москвою консультувалися з питань безпеки в регіонах Центральної Азії, південного Кавказу та Східної Європи, Афганістану, Каспію.
Однак протягом останніх 15 років ситуація почала невблаганно змінюватися. Підйом нових регіональних гравців з Азії зменшував торговельно-економічний вплив РФ, а країни Заходу, що потрапили в полон "однополярного моменту", все більше тиснули з іншого боку, залучаючи країни колишнього СРСР в свою орбіту політичного впливу.
І якщо війна в Грузії в 2008 році багатьма ще сприймалася як відповідна реакція РФ, частина їх протистояння з США, то події після 2014 року викликали серйозну заклопотаність з приводу зростаючого в РФ пострадянського ресентимента і його здатності виплеснутися на територію інших держав.
Вторгнення РФ в Україну цього року забиває останній цвях у кришку труни цього 30-річного періоду безумовного лідерства РФ (або здатності претендувати на нього) на пострадянському просторі.
Про це свідчить не тільки "петляння" Білорусі під тиском Москви, яке вже стало легендарним, але і різка відмова Казахстану підтримувати РФ, публічний відхід Вірменії від підтримки позиції Москви на всіх міжнародних майданчиках, самоусунення навіть проросійських сил в Молдові від ситуації в Україні, маргіналізація позицій ОДКБ на користь тепер вже уявної більш перспективної ШОС на чолі з Китаєм, а також поступова втрата позицій РФ в Мінській групі ОБСЄ з врегулювання конфлікту в Карабасі і вчорашній фактичний розпад її "трійки посередників".
Промова Володимира Путіна 21 лютого - це не просто про Україну. У ній він фактично поставив під сумнів суверенітет і територіальну цілісність цілої низки пострадянських держав, чим підтвердив побоювання багатьох про те, що Росія - небезпечний сусід, і не може мати монополію на інтеграційні та об'єднавчі проекти в регіоні, оскільки для багатьох країн, захоплених політикою прагматичної багатовекторності і власними амбіціями, така асиметрія, яку пропонує Путін, не прийнятна і погано пахне неоімпералізмом.
Таким чином, я переконаний, що після нашої війни вести розмови про пострадянський простір вже буде неактуально. Багато що в цьому терміні трималося саме на сприйнятті і позиціях РФ, часто перепліталося з їх терміном "ближнього зарубіжжя". Не думаю, що в найближчому майбутньому це все ще буде мати сенс.
Ослаблення РФ в результаті війни, безвідносно реальних результатів на землі, лише прискорює розвал їх "ближнього зарубіжжя" і наближення багатополюсної конкуренції за потоки, що вивільняються, у тому числі підйом регіональних країн, які не бажають бути частиною якогось там "зарубіжжя" іншої країни, тим більше такої, яка відмовляє їм у праві бути самостійними і незалежними.
Наступ нового світового порядку, якого так чекав Путін, але в якому Росія не знайде того місця, якого в Кремлі так бажали.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
