Замах на Сергія Шефіра викликає подив – якщо б хтось хотів зупинити авторів або ініціаторів законопроекту про олігархів, треба було б "бити" по інших людях. Шефір – непомітний, неконфліктний і це, здавалося б, остання людина в оточенні президента, щодо якої могли б вчиняти такі дії. Ці дії, як правило, роблять люди, схильні до кримінальних методів або ж люди, які знаються на методах спецслужб.
Тому я більше схиляюся до версії, що це насправді замах не на Шефіра, він тут більше обраний як символічний об’єкт, а попередження президенту Зеленському та його найближчому оточенню. Це спроба залякати президента, можливо, у контексті законопроекту про деолігархізацію, або ж це може бути пов’язано із політикою санкцій та низкою інших питань.
Зеленський і Шефір – давні друзі. Життя мінливе, тому можуть бути і охолодження стосунків, однак це не привід для пострілів. Як правило, емоційні конфлікти між колишніми друзями вирішуються інакше. Тут явно підготовлений замах і можна це вважати більше політичним терактом, або ж про бізнесові інтереси. Але бізнес-конфлікт тут є малоймовірним, адже за два роки президентства Зеленського не було жодного повідомлення про те, що Шефір був пов’язаний із конфліктами, зокрема, у бізнес-сфері. Тобто він, навпаки, розв’язував конфліктні ситуації та сприяв пошуку компромісів.
Я абсолютно переконаний, що опоненти Єрмака наразі можуть активно розглядати як версію взаємини між ним Шефіром. Але ця версія занадто конспірологічна, бо і досвід до Зеленського, і ситуації під час президенства Зеленського свідчать про те, що апаратні конфлікти та боротьба у найближчому оточенні будь-якого президента вирішуються не стріляниною, а суто апаратними методами. Наприклад, раніше ми вже бачили протистояння Єрмака та Богдана, яке було вирішене апаратним шляхом. Тим більше, що у випадку із Шефіром, до нього привертається зайва увага, через що у такій версії втрачається будь-який сенс і якщо таким чином боротися проти опонента, то це – постріл у самого себе.
читайте також"Це слабкість, відповідь буде сильною": Зеленський пригрозив ударом за замах на ШефіраНе менш конспірологічною виглядатиме і версія про замах з метою початку репресій - мовляв, аби придушити демократію тощо. Ця версія, звісно, має право на життя, але це має бути ціла спланована комбінація. Як правило, таке можливо в авторитарних режимах, де лідери прийшли до влади насильницьким шляхом і від початку мали під контролем силові структури. Зеленський і його команда - з іншого середовища і ніколи не мали відношення до рухів з авторитарними методами.
Після цих подій навряд чи відбудеться відставка Шефіра (хіба що, він може сам на це піти через емоційне потрясіння). Але для нього ця ситуація навпаки корисна, бо замах на нього стане для Зеленського черговим імпульсом, щоб його підтримати. Тож тепер Шефір може стати людиною, яка матиме ще більшу довіру президента.
У той же час будь-які заяви чиновників про "замах на систему" нічого не варті. Це можна назвати хіба що викликом правовій системі України, оскільки на моїй пам’яті такого раніше не було. Помічник президента - це не державна посада, а патронатна служба. Шефір - близька до Зеленського персона, відповідно, зростають і ризики для самого Зеленського. Тож це виклик і службам безпеки, і правовій та політичній системі держави. Адже насильницькі методи, зокрема, терористичні акти, можуть використовуватися у політичній боротьбі. Такі прецеденти вже були у США, європейських країнах і тепер такий ризик для відомих політичних фігур простежується і в Україні.
Власне, замах на Шефіра - це індикатор того, що в Україні таке можливо. Та агресія, яка накопичилася в Україні, може стати підґрунтям для таких дій. Бо є люди, які ненавидять команду Зеленського і його самого, а коли комусь не подобаються можновладці чи просто багаті, за наявності зброї ці люди можуть стати об’єктом для замахів.
Тож тепер однозначно буде посилена безпека президента і людей із його найближчого оточення. А це певною мірою посилить взаємну недовіру у політичному середовищі, бо усі будуть шукати того, хто це зробив, заради чого і усі підозрюватимуть одне одного: влада - опозицію, а опозиція - владу, що посилює ризик для дестабілізації в країні.
Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента", спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
