Про паперове пекло, яке виїдає душу захисника

Отже, щойно ми почули прекрасну новину: запроваджено спрощену процедуру списання військово-медичного майна - аптечок, сумок та наплічників.

Раніше списання такого майна тривало місяцями і передбачало 20 етапів. З сьогоднішнього дня етапів залишилося ШІСТЬ, а необхідних документів - три, які, як стверджують, можна зробити оперативно.

Я ніяким чином не хочу зараз применшити зусилля тих, хто пробивав цю міні-реформу – я вважаю, що усім їм нам треба подякувати за цей крок, включно з Умеровим та його командою.

Але я хочу, щоб ми усі зрозуміли – ми все ще програємо війну з бюрократією.

Рекомендуємо:

Від чого залежить перемога України у війні: Світан назвав два сценарії

Навіть після оголошеного спрощення, процес списання аптечки, котру солдат загубив під час штурму, виглядає неадекватно з точки зору здорового глузду.

Хто не знає, аптечка має бути у кожного солдата – але по факту ні, і ви вже здогадуєтеся, чого. Більше того, аптечка і система її кріплення влаштована так, щоб її було просто від’єднати, щоб боєць мав змогу надати допомогу пораненому побратиму, собі, або просто її передати тому, хто її негайно потребує. Тому аптечка – це те, що з високою ймовірністю губиться, втрачається під час використання або навіть без нього.

Так от. Коли таке стається – а стається воно часто – навіть за новим, спрощеним порядком, командування солдата має великий клопіт. По-перше, безпосередній командир бійця має скласти відповідний рапорт та додати до нього витяг із журналу бойових дій чи підсумкового бойового донесення.

Далі ці папери вже сиплються на голову командиру підрозділу. Той має призначити цілу КОМІСІЮ, котра формуватиме АКТ СПИСАННЯ, який той буде підписувати. Далі фінансова служба списує медичне майно. І горе тому, хто на якомусь етапі допустить помилку в паперах! Доведеться все переробляти, бо знімуть частину грошового забезпечення.

Які наслідки неадекватно ускладненої системи списання такого медичного майна?

По-перше, смерті та тяжкі каліцтва через відсутність нормальних аптечок. Оскільки процедура довга (а інколи – безкінечно довга, бо у замість боїв частині немає часу займатися списаннями), то по паперах у особового складу 100% забезпеченість аптечками, а по факту – ні. І несумлінні посадовці не поспішають бити на сполох і шукати аптечки замість втрачених – адже все формально в порядку.

По-друге, командування, замість того, щоб мислити виключно про виграш у бою, змушене витрачати свій дорогоцінний час на такі беззмістовні і навіть принизливі бюрократичні процедури.

По-третє, ці процедури реально відволікають сили найбільш розумних і кмітливих. У кожній частині є така особа, чи кілька – котрі спеціалізуються саме на подібних процедурах, щоб хоча б частково розвантажити командування. Український народ, по суті, утримує в армії за свій кошт таких людей, без котрих настане паперовий хаос. І ці люди – повторюся, як правило, дуже недурні – тратять свій розум і кмітливість не на підвищення боєздатності своїх підрозділів, а на захист своїх командирів від претензій начальства щодо недотримання усіх адміністративних процедур і недооформлення усіх стопітсотмільйонних паперів.

А тепер трохи від’їдемо камерою від медицини і покажемо загальний план армії. Такі самі ідіотичні і шкідливі механізми списання майна існують ВСЮДИ – від дронів і до транспорту. Такі самі механізми регламентують практично КОЖЕН КРОК солдата, унеможливлюючи будь-які дії без десятка паперів на хвилину.

Погано те, що більшість військових уже внутрішньо здалися перед цим злом і не вірять, що щось вже можна змінити. Це призводить до посилення загальної зневіри у якісь кращі зміни у країні взагалі. Такий стан справ, такі суцільні складнощі, яких би не мало бути, результують у великій втомі.

Зараз усюди відбуваються мітинги щодо грошей на ЗСУ з місцевих бюджетів. Родини полонених виходять на вулиці, щоб нагадати суспільству і владі про долю своїх рідних.

Тож якщо наш український народ через Конституцію і закони зобов’язує своїх найздатніших синів воювати, якщо український народ героїзує чин цих синів – то він не має спостерігати пасивно за паперовим пеклом, котре виїдає душу захисника. Він має добитися того, щоб умови воєнної служби відповідали мінімальним вимогам здорового глузду, а не були суцільним бюрократичним мороком. Добитися через петиції, звернення, акції та інші форми громадського лобізму.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред