Проблема не в Путіні: Портников пояснив, чим Трамп відрізняється від Клінтона

Журналіст Віталій Портников, спираючись на розсекречені документи Національного архіву США, нагадує про останню зустріч Білла Клінтона і Бориса Єльцина 1999 року, на якій той хвалив Путіна за жорсткість і просив "віддати Європу Росії". На думку автора, вимоги країни-агресора до НАТО 2021 року майже дослівно повторюють слова Єльцина, а головна проблема світу сьогодні полягає в тому, що Трамп не продовжує політики своїх попередників. Публікуємо його роздуми.

19 листопада 1999 року, Стамбул. Президент Сполучених Штатів Білл Клінтон востаннє зустрічається з президентом Росії Борисом Єльциним. В обох політиків чудові особисті стосунки, які тривають роками, - можна сказати, що вони приятелюють. Клінтон у мемуарах буде називати Єльцина людиною "з демократією у серці". Він ще не знає, що більше не побачиться з ним як із російським президентом, адже той залишить посаду достроково за кілька тижнів - 31 грудня 1999 року. Але вже на цій зустрічі Єльцин буде впевнено говорити Клінтону про Путіна як про свого наступника. "Він жорсткий, - каже Клінтону Єльцин. - У нього є внутрішній стрижень. Він внутрішньо жорсткий, і я зроблю все можливе, щоб він виграв - законно, звичайно. І він виграє. Він продовжить лінію Єльцина в демократії та економіці…"

Той, хто зараз читає ці слова першого російського президента, може тільки звично здивуватися, яким нерозбірливим був Єльцин і як він не знався на людях - інакше ніколи не вибрав би наступником людину, що зруйнувала його спадщину. Але ж у своїй характеристиці Путіна як особистості Єльцин виявляється напрочуд точним - він цінує свого спадкоємця саме за жорсткість, а не за щось інше. І чи впевнені ми, що людина, яка в радянській системі дійшла до статусу кандидата у члени політбюро і секретаря ЦК КПРС, а згодом перемогла в боротьбі за владу самого генерального секретаря, настільки нічого не розуміла, коли сприймала Путіна як продовжувача своєї політики?

Остання зустріч Єльцина і Клінтона переривається, коли американський президент намагається поговорити з російським колегою про жах, який відбувається в Чечні. Єльцин просто встає й оголошує, що вони з Клінтоном говорять довше, ніж планувалося. Свою оцінку Путіну Єльцин надає вже на виході з кімнати, де відбувалися перемовини, у відповідь на питання Клінтона щодо переможця майбутніх президентських виборів у Росії.

Але саме під час цих перемовин Єльцин абсолютно серйозно пропонує Клінтону "віддати Європу Росії". Президенти розмовляють про розміщення на континенті елементів американської системи протиракетної оборони, і Єльцин впевнений, що це посилить американський вплив, якого в Європі взагалі бути не повинно. "Можеш взяти всі інші країни і захищати їхню безпеку. Я візьму Європу і забезпечу її безпеку. Я серйозно: віддай Європу Росії!"

Клінтон реагує на ці слова іронічно - на те він і Клінтон. До того ж, він не вперше вислуховує ці заклики від Єльцина. У березні 1997 року під час саміту в Гельсінкі Єльцин пропонує Клінтону підписати угоду, в якій буде чітко зазначено, що НАТО не прийматиме до своїх лав колишніх радянських республік і - увага - насамперед України. "Ми бачимо, як ви та українці розвиваєте ваші взаємини. Це не допомагає нам розв’язувати російсько-українські проблеми", - каже він американському президенту.

Рекомендуємо:

Що станеться з Україною без США: експерт розповів про наслідки угоди Трампа з Путіним

Клінтон знову віджартовується (на те він і Клінтон), але ні з чим не погоджується. Коли Єльцин пропонує йому укласти таємну угоду, яка заперечить можливість приєднання колишніх радянських республік до НАТО, він старанно роз’яснює російському президентові, до якої політичної катастрофи це може призвести. Але Єльцин не вгамовується…

Оприлюднені кілька років тому документи з Національного архіву Сполучених Штатів (а я цитую саме їх) і дають відповідь на питання, чи продовжив Путін політику Єльцина - якщо сприймати цю політику без епітетів про демократію і реформи, а як курс, спрямований на збереження російської гегемонії. І ми переконаємося, що так - продовжив майже слово в слово. Адже є вимоги міністерства закордонних справ Росії, надіслані 2021 року до американського держдепартаменту та міністерств закордонних справ країн - членів НАТО. Там якраз і вимагалося, щоб Сполучені Штати та інші члени Альянсу гарантували Росії, що колишні радянські республіки - і насамперед Україна - не можуть бути прийняті до НАТО. І це повністю повторює навіть не алгоритм розмови Єльцина та Клінтона, а точний її зміст. Як і вимога російського МЗС прибрати з території країн, що приєдналися до НАТО після 1997 року, новітні озброєння. Що це, як не повернення до ідеї Росії як гаранта європейської безпеки - тому що американці йдуть?

Отже, варто зробити кілька висновків. Перший: треба відмовитися від ілюзії, наче те, що відбувається тепер, - примха Путіна. Ні, це реалізація російської політики як такої. Єльцин як масштабний політик старої радянської школи міг би у ситуації, в якій опинився Путін, зупинитися не так перед самою неможливістю розпочати війну (в Чечні ж не зупинився), як перед необхідністю вийти з конфлікту, якщо він розгортається не за сценарієм. Але Путін, як точно підмітив Єльцин, - жорсткий, тобто негнучкий і затятий. Та ще й готовий кинути все в піч своїх бажань. Але, хоч як це дивно, не сам Путін є проблемою, як не був проблемою Єльцин, - російські президенти просто віддзеркалюють імперіалістичний курс своєї країни, який не змінюється сторіччями.

Проблема в тому, хто опиняється навпроти. Клінтон прекрасно розумів, що його завдання - обмежувати імперіалістичні наміри співрозмовника і повертати його до реальності, в якій інші країни теж користуються суверенітетом і мають право на власний вибір. І тут Єльцин нічого не міг вдіяти. А Путін нарешті дочекався партнера, який ставиться до суверенітету менших держав рівно так, як він сам, - який може назвати Канаду американським штатом, вимагає продати Гренландію і хизується, що керує Венесуелою. І так, може Трампу і не подобається, що Путін продовжує воювати в Україні, але до невоєнного обмеження суверенітету України він може поставитися з повним розумінням.

Так, наша проблема і проблема цілого світу не тільки в тому, що Путін варварськими методами продовжує політику Єльцина та інших своїх попередників.

Наша головна проблема в тому, що Трамп політику своїх попередників не продовжує.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред