Війна у 2026 році матиме той самий характер, що й цього року. Нічого суттєво не зміниться. Щоправда, можливо, ті ракети, які ми виробляємо, і ті, які ми отримаємо від наших партнерів, погіршать логістику противника, а, відповідно, послаблять можливості російських військ на лінії фронту.
А так, мало що зміниться, крім цифри з 2025 на 2026. Так, ми масштабуємо виробництво зброї, але росіяни роблять те ж саме. Триває війна на виснаження. Однак жодних унікальних можливостей у жодної зі сторін у новому році не з'явиться, і жодної нової зброї жодна зі сторін не отримає. Тому, на мій погляд, кардинальних змін чекати не варто.
Єдине, що ми можемо сказати: під час однієї з попередніх зустрічей Трампа і Зеленського було анонсовано наступ наших Збройних сил, коли саме і на яких напрямках – не говорилося, і це добре.
Чи здатні ми здійснювати наступальні дії? Швидше за все, здатні. Але з цього приводу є багато запитань, і головне з них – чи є в цьому сенс. Політичний сенс точно є, а військовий – складно сказати. Адже на сьогодні ми точно не можемо звільнити всі окуповані території військовим шляхом, нам не вистачить сил. Чи варто йти в наступ, щоб звільнити якусь частину? Це риторичне запитання. Скільки людей – стільки й думок.
Утім, думаю, що активні бойові дії можуть призупинитися в середині 2026 року.
Хоча є невелика ймовірність того, що перемир'я буде досягнуто вже нинішнього року. Але це можливо тільки в разі, якщо Україна проведе вибори президента і Верховної Ради у 2025-му. Не йдеться про те, що нам обов'язково потрібно змінити тих, хто при владі, – мова взагалі не про це. Просто росіяни вже дуже хочуть на цьому зіграти і привести до влади в Україні людину з проросійськими поглядами, а в Раду завести російську "п'яту колону". Тому я думаю, що Росія в надії на те, що в Києві до влади прийдуть потрібні Москві люди, може погодитися на перемир'я у 2025-му, щоб дати нам можливість провести вибори.
Якщо ж цей сценарій не реалізується 2025 року, то влітку наступного року на Росію чекає виснаження.
РФ протягне максимум до осені 2026-го, а далі вона буде зацікавлена в призупиненні бойових дій шляхом досягнення якихось домовленостей. Адже російська армія на той час буде виснажена, і тоді неминуче почнуться наші контрудари (а ми зможемо завдати дуже потужних контрударів). І ось, щоб не допустити перемоги України і видавлювання російських військ з української території силою, Росія заговорить про те, що вона хоче миру і хоче з усіма про все домовлятися. Але до середини 2026 року Росії вистачить сил вести активні бойові дії.
Сьогодні у Росії козирів немає взагалі. Жодного. Вона намагається триматися за рахунок залучення у свої війська великої кількості найманців з Латинської Америки і не тільки. Це Москва може спробувати розіграти як козир, тому що таким чином вона зменшує втрати РФ, що допомагає їй поки що уникнути якихось виступів проти влади.
А от в України козирі є. Перш за все, йдеться про виробництво ракет, яке ми масштабуємо. Якщо ми вироблятимемо близько 200 ракет "Фламінго" на місяць, стільки ж "Нептунів" (а краще більше), а також "Паляниці", "Трембіти", "Пекла", якщо ми вироблятимемо хоча б 500 крилатих ракет середньої дальності на місяць, це буде нашою гарантією безпеки. А якщо ми почнемо ці ракети активно застосовувати, бажання продовжувати війну з Україною у росіян закінчиться досить швидко.
При цьому Україні необхідно бити по Кремлю і Останкіно, тому що це центри ухвалення рішень і військові об'єкти. Завдаючи ударів по них, ми не порушимо міжнародного законодавства. А ось бити по цивільному населенню, наприклад, по Черемушках, ми точно не будемо – ми ж, на відміну від росіян, не військові злочинці.
Удари по Москві або якихось символічних для Росії об'єктах на кшталт Керченського мосту мали б емоційний ефект. Практичний ефект буде від знищення військових заводів і підприємств РФ, російської нафтопереробки тощо. Удар по Кремлю і його руйнування не мали б особливого військового значення, але приліт по Кремлю і мавзолею Леніна точно вплинув би на росіян.
Поясню: ми вже знищили майже половину нафтопереробних заводів, але росіянам нормально – щось десь горить-палає, але розмов про це всередині РФ майже немає. А от якби завалилося Останкіно або прилетіло б по якійсь вулиці в Москві, росіяни б почали ставити запитання Путіну. Саме це здатне вибити трон з-під Путіна.
Путін, як і будь-який диктатор, боїться показати свою слабкість – цього йому не пробачать. А зруйнований Кремль чи Останкіно однозначно будуть проявом слабкості. Україні можна було б на цьому зіграти, на мою думку.
Рано чи пізно в Росії почнуться якісь рухи, хоча зараз у це мало хто вірить. Згадайте Радянський Союз за півроку до його розпаду: ніхто й не думав, що він розвалиться. Зараз точно так само не можна сказати, що в Росії щось назріває, але більше половини НПЗ РФ ми знищили, і там поступово набирає обертів криза. Поки що ця криза не таких масштабів, які здатні вивести росіян на вулиці. Утім, зміна влади в Росії залежить не від народу, а від еліт. Коли в еліт почнуться серйозні фінансові проблеми через введені санкції і скорочення доходів від продажу нафти і газу, вони відреагують.
Ситуація в Росії вже критична, і до кризи не так уже й далеко. Якщо цей процес триватиме, а Путін не розв'яже ще якусь війну проти країн Балтії, відволікаючи увагу російського населення від внутрішніх проблем, то цілком імовірно, що 2026-й стане роком кризи влади в Росії.
Олексій Гетьман, військовий аналітик, ветеран російсько-української війни, майор ЗСУ у відставці, спеціально для Главреда
Про персону: Олексій Гетьман
Олексій Гетьман (народився 19 квітня 1962 року в Києві) – український військовий експерт і аналітик, майор Збройних сил України у відставці. Ветеран російсько-української війни. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну активно коментує події війни на радіо, телебаченні та інтернет-ресурсах. У 2012 і 2014 роках брав участь у виборах до Верховної Ради, але народним депутатом не став.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
