НеРіздвяна казка.
На Київщині за вікном падає сніг і невеличкий мінус. ТРЦ переповнені покупцями, які поспішають придбати подарунки ближнім, запастися напоями та наїдками до столу у переддень Різдвяно-Новорічних свят. Мимоволі пригадується С???????? С???? Чарльза Діккенса. І так хочеться вірити у перемогу в людині, в усьому людстві світлого начала над темним. В остаточну перемогу добра над злом...
На жаль, прийдешній 2024 обіцяє нам зовсім інше – "кров, гарування, сльози і піт". Бо щоби перемогти зло і темряву у світі, ми маємо насамперед перемогти їх всередині себе. А з цим в нас поки, скажімо так, не дуже...
Шлях до миру в нас лише один – мобілізація. Мобілізація людей, ресурсів, економіки, інтелекту, дипломатії, наших міжнародних партнерів і друзів в усьому світі. І головне – справжня мобілізація влади. Бо якими б сміливими, жертовними та креативними не були наші воїни та волонтери, наш ресурс та можливості і близько не порівняти з можливостями та ресурсами уряду. Так само, як і ціна помилок влади на порядок вища за помилки кожного з нас...
Будь-який шлях, окрім загальної мобілізації у найширшому сенсі цього слова, – це шлях до поразки. Я не певен, що навіть мобілізація стане запорукою звільнення усіх наших теренів від ворога. А от рецептом нашого виживання як держави та політичної нації, а також ключем до майбутнього успіху, на який безумовно заслуговує Україна, – мобілізація стане точно. Іншого рецепту просто немає.
Хеппі енд, як у Різдвяній казці Дікенса, можливо буде. Але шлях до нього – через кров, гарування, сльози й піт. Іншого просто немає. Не приймемо шляху – ніколи не досягнемо ані миру, ані перемоги.
Тому мобілізуємось, налаштовуємось на важкий і важливий рік, підтримуємо один одного і памʼятаємо, що шлях до воскресіння та перемоги над темрявою лежить через пустелю, холодні ясла, різанину немовлят, колаборанта Ірода, зраду найближчих і вмиті руки циніка/прагматика Пилата.
Коли ми все це пройдемо, коли подолаємо спокуси зневіри та втому від здавалося б безкінечного шляху, якщо не збожеволіємо від втрат близьких і друзів, провідна зірка Різдва перетвориться на фаворське сяйво Воскресіння.
Це важкий шлях. Але іншого в нас просто немає...
Хто такий Геннадій Друзенко?
Геннадій Друзенко - український правник, громадський активіст. Голова правління Центру конституційного моделювання. Ветеран російсько-української війни, співзасновник та керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова (ПДМШ).
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
