У загальних рисах важко сказати, що саме Путін мав на увазі, кажучи про додаткові юридичні гарантії від НАТО. Але по суті він хоче лише одного - повторення його Мюнхенської промови більше 10 років тому. Тобто він хоче повернення так званої Ялтинської системи, коли Сталін, Рузвельт та Черчіль ділили світ на зони впливу. Для нього це означає реванш Росії за програну Холодну війну.
Але усе це в минулому, бо юридичні гарантії - це наявність певного міжнародного договору. Однак на це ніхто не піде, адже від такого рішення посиплеться уся система міжнародної безпеки і міжнародних відносин, яка сформувалася сьогодні. До того ж кількість світових гравців, які були б зацікавлені у її руйнуванні, набагато менша від тих, хто зацікавлений у її збереженні.
Зараз ми спостерігаємо чергову спробу психічної атаки Кремля, спрямованої на те, щоб переконати чи залякати Захід, аби той пішов на поступки РФ.
Але коли Путін говорить про ялтинську систему, він замовчує мюнхенську змову 1938 року, коли йшли на поступки Гітлеру у Чехословаччині та Австрії, після чого в результаті отримали Другу світову війну. Відповідно, усім вистачить здорового глузду не йти на поступки Путіну, бо якщо він отримає їх один раз, він вимагатиме їх безкінечно.
За великим рахунком, Путін задля досягнення своєї мети наразі діє двома способами.
Перший - ескалація на східних рубежах Заходу - як в Україні, так і в НАТО та ЄС. Зокрема, це підтверджують осіння та весняна спроби ескалації, причому восени для посилення емоційної складової використовувалися мігранти з Близького Сходу. Захід, звичайно, змушений на це реагувати і, принаймні, на польсько-литовському напрямку реакція Заходу правильно і, вочевидь, не та, на яку очікували у Кремлі.
Тобто мета Москви - нагнітання і створення напруження, про що сам Путін відверто заявив під час зустрічі з дипломатами у МЗС Росії. А те, що Росія робить ззовні, у свою чергу, впливає на створення напруженості та дестабілізації всередині країн своїх візаві на Заході.
Другий спосіб - це, умовно кажучи, робота з лідерами думок шляхом розмиву позицій, аби змінити сприйняття ситуації та реагування на зовнішні подразники. Тобто Росія працює з експертним середовищем ЄС та США, вкладає у це немалі кошти і намагається змінити думку західних урядів щодо російської загрози. Як наслідок, експертами закріплюється думка про те, що Росію нібито неможливо зупинити і треба йти їй на поступки. Тобто роблять усе, щоб країни Заходу навіть не думали чинити опір Росії і пробували з нею домовлятися.
Саме ці домовленості і мають зафіксувати той стан, за якого Захід здається і поступається Росії, внаслідок чого Росія отримає зону привілейованих інтересів.
Головні переговори, які Путін у цьому плані бачить - це його переговори з Байденом. Саме там цей підхід намагатимуться зафіксувати, але це навряд чи станеться.
Замість цього США може запровадити чергові санкції проти РФ, про що днями згадував Блінкен. До слова, ще у 2018 році США ухвалили акт CAATSA - закон про протидію противникам Сполучених Штатів шляхом санкцій, у якому вже були анонсовані санкції, але Трамп тоді відмовився його запроваджувати.
Відповідно до цього закону, санкції можуть стосуватися, перш за все, фінансів. Зараз вони діють проти первинного ринку запозичень капіталу, через що Росія не може випускати облігацій зовнішнього займу. Теперішні санкції можуть стосуватися вторинного ринку і ті, хто їх купили, не зможуть їх перепродати.
Також санкції проти Росії можуть бути спрямовані на відключення від міжнародної системи SWIFT - так само, як це колись зробили проти Ірану, який досі серйозно від цього потерпає. Це також можуть бути персональні санкції щодо найближчого оточення Путіна або членів сімей тих, проти кого санкції вже діють. А оскільки ці члени сімей часто проживають у США або країнах Європи і насолоджуються життям чи веденням бізнесу, то нові санкції можуть створити їм додаткові проблеми.
читайте такожВступ України до НАТО: Кулеба різко відповів на нахабний ультиматум КремляЩе один момент - конфіскація "російського триліону", який російська верхівка зберігає у західних банках. Робота по встановленню походження цих грошей, напевно, уже проведена, тому США за наявності політичної волі цілком можуть їх заблокувати. Це, звісно, не означає їх конфіскації на свою користь, однак у США можуть заблокувати їх на рахунках, а це може стати болючим ударом не тільки для оточення Путіна, а й для нього особисто.
Ну і останнє, про що говорять - це санкції проти самого Путіна. Хоча він є главою держави, відносно яких це, зазвичай, не прийнято робити, але санкції по Лукашенку цей процес спростили. Такий крок - скоріше, останній аргумент, після якого діалог між Заходом та Росією припиниться. Але варто зазначити, що значимість діалогу з Путіним, який нібито може його стримати, на Заході значно перебільшують, бо насправді метод діалогу Путіна лише заохочує.
Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
