Путін не боїться Кадирова, а заздрить йому

Мовчання Кремля і його дочірніх структур, на зразок Думи або прокуратури, у справі сім'ї Янгулбаєвих настільки оглушливе, що перекриває будь-який гуркіт. Поширене і цілком обґрунтоване пояснення - боягузтво. Кадиров сильніший, і це момент істини, коли його сила, як і жалюгідна роль і смертельний переляк Кремля, явлені у всій своїй очевидності.

Напевно, так. Але є ще дещо. По-перше, те, що відбувається, ніяк не порушує наявний порядок речей. Ми живемо в ранньофеодальній державі, коли люди є власністю сюзерена – згадайте слова Івана Грозного з його листа князю Курбському: "Холопей своїх можемо милувати, але і стратити можемо". А васал мого васала в цій державі - не мій васал.

Тому Кадиров, не з точки зору Конституції - забудьте ви про неї, не турбуйте покійницю – а з точки зору тих понять, на яких система стоїть, має право "розбиратися" з кожним, хто живе на території Чечні. Як вважатиме за потрібне має право розбиратися. А втручання Путіна буде порушенням цих понять - не його ж васал.

По-друге, і це важливіше, злочин Ібрагіма Янгулбаєва проти Чеченської влади рівно такий же, як злочин величезної кількості опозиціонерів, блогерів і журналістів проти влади федеральних. Ібрагім "винен" в тому, що вів опозиційний телеграм-канал 1ADAT або, щонайменше, брав участь в його роботі. А половина наших політв'язнів, як і значна частина журналістів, які перебувають поки на волі, винні в аналогічних проступках. Тільки виступають вони не проти Кадирова, а проти Путіна. І влада Путіна, як і влада Кадирова, теж розбирається з ними – по-своєму.

Ми ж все-таки Європа, ми ж у краватках. Ось й орієнтуємося на Італію, наприклад – середньовічну, природно. Отруїти опонента або заточити його в фортецю – мила справа, а ось голови різати, та ще й всієї рідні – це не наші методи.

читайте такожПутін виставив Крим на торгиАле, мабуть, хоча "наші методи" і працюють, хотілося б якось жорсткіше і безпосередньо, без всіх цих дурниць, типу плутаються під ногами адвокатів і ОНК. Але поки не можна. Незабаром, звичайно, буде можна.

Залишається тільки чекати цього прекрасного часу - він настане, не сумнівайтеся! - і не карати Рамзана Кадирова - за що, власне? - а тихо заздрити йому.

Таке моє оцінювальне судження щодо цієї ситуації, настільки жахливої, що мені, прямо як Пєскову, не хочеться в неї вірити. Але нам багато у що в нашій країні не хочеться вірити.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред