Путін не вічний, тільки це нічого для України не змінює

У 2018 році на чергових перевиборах Путіна йому підібрали спаринг-партнера. Головним конкурентом беззмінного російського президента тоді став комуніст Павло Грудінін. Минуло три роки - але навіть тепер Кремль не може пробачити йому його результат.

Кожні перевибори колишнього полковника КДБ перетворюються на референдум. Путін перемагає не абстрактних конкурентів - він повинен перемогти альтернативні сценарії розвитку країни. Ця перемога символічна, але знакова, тому що підсумок виборів повинен цементувати беззмінність чинного глави держави.

У 2000 році росіянам пропонували голосувати проти регіонального сепаратизму. У 2004 році - проти бідності. У 2012 році – на тлі протестних мітингів на Болотній площі – росіянам пропонували голосувати проти тих, кого влада оголосила "п'ятою колоною". А у 2018 році таких альтернатив було відразу дві.

Того року Кремль дозволив брати участь у президентських перегонах відразу двом знаковим кандидатам. Кожен з яких повинен був уособлювати ті можливі альтернативи, яким російський виборець повинен був сказати рішуче "ні".

Одним з претендентів була Ксенія Собчак. Дочка пітерського функціонера - одного із символів постперебудовного десятиліття - була призначена на роль символу всього "допутінського" і "безпутінського". Вся її публічна повістка повинна була уособлювати те, що було б з країною, якби не з'явився у Росії Володимир Володимирович. Мовляв, статус Криму переглянути, державну вертикаль - послабити, соціал-дарвінізм - впровадити.

Програш Собчак повинен був закріпити перемогу Путіна. Російські дев'яності в її особі повинні були програти путінському двадцятирічному правлінню. Собчак набрала мізерні півтора відсотка - і своє завдання виконала. Але вона була не єдиною, кого Адміністрація президента РФ пустила того року на вибори.

читайте такожПутін - кретин, який повністю вижив з розуму, він озброєний і дуже небезпечнийДругим новачком тієї передвиборчої гонки став комуніст Павло Грудінін. Директор радгоспу, успішний підприємець. Таке собі уособлення "червоного директора", міцного господарника і ґрунтовика. Він ідеально пасував на роль умовного російського "Олександра Лукашенка" – не тільки схожістю біографій, а й загальним політичним типажем і риторикою.

Програш Грудініна повинен був стати поразкою російського міфу про "міцного господарника", який зумів "зберегти народне добро" в державних руках і не віддав економіку у владу олігархам. Але раптово сталося те, чого Кремль не планував. Рейтинг Грудинина почав зростати. Електорат Путіна став перетікати до кандидата від комуністів.

Грудінін не був західником, не критикував духовні скріпи і не пропонував повернути Крим Україні. Замість цього він пропонував націоналізувати стратегічні підприємства і припинити виведення капіталу. Але головне - він обіцяв збільшити податки для багатих, знизити тарифи для бідних і обіцяв захищати обивателів від свавілля еліт.

Кремль злякався. Підставний спаринг-партнер, завданням якого було тріумфально програти, раптово став проблемою. Грудініна стали знищувати на всіх російських телеканалах. Але попри це він все одно зміг фінішувати другим – з результатом майже в 12%.

читайте такожЯк розведений диктатор-отруйник збирається захищати "традиційні цінності"Потрібно розуміти, що в російському суспільстві є серйозний антиелітарний запит. Двадцять років тому саме він допоміг Путіну очолити країну. У свої перші каденції російський президент демонстративно погрожував олігархам, захищав пенсіонерів і звільняв чиновників у прямому ефірі. Але тепер все змінилося. Вибудувана Путіним система працює не стільки в інтересах обивателя, скільки в інтересах все тих же еліт. Пересічний громадянин цього не може не відчувати і тому Павло Грудінін у 2018 році тому зумів зібрати голоси. Тому що потрапив в амплуа захисника "низів" від "верхів".

Відтоді минуло три роки, але Кремль досі не може пробачити Грудініну свій власний переляк. За два місяці до виборів до Держдуми його викреслюють з федерального списку КПРФ. Він займав там друге місце - після Зюганова і перед космонавтом Світланою Савицькою. Його знімають за формальним приводом, хоча реальна причина криється все в тій же травмі 2018 року. Коли його висунення змусило офіційну Москву неабияк понервувати.

З усієї цієї ситуації можна зробити три висновки.

Перше. Розмови російських пропагандистів про те, що у Путіна немає конкурентів, нічого не варті. Конкуренти є - і якщо Росія доживе до вільних виборів, вони цілком можуть перемогти.

читайте такожПутін проговорився про плани захоплення УкраїниДруге. Росія вагітна змінами. Люди втомилися від чиновницького свавілля й у них є запит на справедливість. Той, хто пообіцяє їм приструнити еліти, теоретично має шанс зібрати голоси.

Третє. Той, хто переможе Путіна, навряд чи буде вихідцем з ліберального табору. Немає сенсу чекати, що Росія піде з окупованих територій. Розмови про духовні скрепи й "один народ" нікуди не подінуться. Імперський вірус занадто сильний і без бою своє місце нікому не поступиться. А тому надії багатьох наших співгромадян на те, що відхід Путіна сам собою розв'яже проблеми нашої країни, не мають нічого спільного з реальністю.

Путін не вічний. Тільки це нічого для України не змінює.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред