Путін нікому не довіряє, його паранойя зростає

​​Днями російський диктатор Володимир Путін здійснив низку кадрових перестановок у російській владі. Зокрема, новим міністром оборони став Андрій Бєлоусов, колишній міністр Сергій Шойгу став секретарем Ради нацбезпеки РФ, а ексголова Ради Нацбезпеки РФ Микола Патрушев став помічником Путіна з питань кораблебудування.

Усі ці перестановки є свідченням трансформації та реконфігурації путінської системи стримування противаг. Зокрема, суттєвого послаблення Шойгу і Патрушева, які значно посилилися минулого року після усунення Пригожина. Тому Путіну зараз треба їх послабити, а для цього їх потрібно було висмикнути з насижених місць, де вони мали великий вплив.

Зараз і Шойгу, і Патрушева залишили у команді Путіна, але на інших посадах і з набагато меншим впливом. Формально високий статус у Шойгу залишається, але багатомільярдних бюджетів, які є в Міноборони, вже немає. Але окрім високого статусу залишаються і ризики для Шойгу, оскільки його щойно призначили, а згодом вже заарештували нового високопосадовця з міноборони РФ, Кузнєцова, який керував кадрами. Але в цілому ризики для Шойгу залежать більше від того, наскільки він причетний до корупції та від сентиментів Путіна стосовно його спільних подорожей до Сибіру.

З формальної точки зору посада міністра оборони – одна з ключових, особливо у таких мілітарних країнах, як Росія. Але Патрушев зробив не менш впливовою і посаду секретаря Ради нацбезпеки РФ. Замість колишнього директора ФСБ, яким Патрушев був 16 років поспіль, він став помічником Путіна з питань кораблебудування, що теж можна сприймати іронічно.

Таке пониження може бути повʼязано з тим, що останнім часом було багато розмов про те, що Патрушев нібито став другою людиною в країні, і що саме він керує країною замість Путіна. Його вплив був дуже сильним – він міг впливати і на ФСБ, і на інші силові структури, що, можливо, не подобалося Путіну. Тепер Патрушев втрачає значну частину влади, а зважаючи на його вік, марно чекати нового карʼєрного стрибка. Хоча пониження може стати і поступовим відходом на пенсію. Між іншим, як і для Шойгу.

До речі, Дюмін, один з улюбленців Путіна, теж став його помічником. А це схоже на те, що у Путіна буде особистий, кухонний військовий кабінет, через який він буде контролювати і Бєлоусова на посаді міністра оборони, віцепремʼєра Мантурова як куратора ВПК. Патрушев, до речі, контролюватиме Шойгу (адже його апарат в Раді безпеки РФ залишився), Шойгу – своє колишнє відомство, а їх обох – Дюмін.

Усе це свідчить про те, що Путін нікому не довіряє, його паранойя зростає. Саме тому він ускладнює систему стримування противаг. А якщо Путін прагне зберегти владу над усіма, тому ні про який відхід Путіна та передачу комусь влади взагалі не йдеться.

При цьому є цікавий нюанс – у Росії поступово піднімаються політичні сини, тобто формується щось на кшталт родинної аристократії. Наприклад, син Патрушева став віцепремʼєром, а син близького друга Путіна, олігарха Ковальчука, став керівником Рахункової палати. До речі, Бєлоусов – людина, яка близька не лише до Путіна, але й до його доньки, Катерини Тихонової. Доньку Путіна багато порівнюють з Тетяною Дяченко, донькою Єльцина, яка за часів пізнього президентства свого батька мала вплив і на кадрову політику, і на політичні рішення. Тим паче, що подейкують, що Тихонова теж посилює свій вплив, зокрема, і на кадрову політику. Варто зауважити, що в Україні свого часу теж існувала подібна тенденція, але усунення Януковича її припинило.

Рекомендуємо:

Путін призначив наступника, але його вб'ють

Якщо паранойя Путіна посилюватиметься, то, як і у випадку зі Сталіним, рано чи пізно це може датися взнаки і спровокувати боротьбу за владу. І якщо Путін тасує свою колоду, це вже свідчить про таку боротьбу. Адже не лише Путін був незадоволений посиленням Шойгу та Патрушева – цим були незадоволені і Ковальчук, і деякі інші. Тому боротьба в оточенні Путіна – це бомба сповільненої дії.

Головне у кадрових перестановках, які провів Путін – те, що вони зроблені не для війни проти України. Путін робить ставку не на пришвидшення війни, не на штурм Харкова, Києва чи Одеси, а на ресурсну війну. Бєлоусов і Мантуров – це люди, які не є військовими, але будуть опікуватися ресурсним забезпеченням війни проти України. І до цього нам та нашим партнерам потрібно готуватися, тому що у війні ресурсів самостійно вистояти буде важко. І якщо це ресурсна війна, то Захід має прискорити конвертацію свого економічного потенціалу у військові ресурси. Грубо кажучи, йому потрібно робити те, що було у 1970-1980-х роках – вести гонку озброєнь. А враховуючи економічний потенціал колективного Заходу, це, зрештою, призведе до поразки Росії. Так само, як свого часу гонку озброєнь програв Радянський Союз.

Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента", спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред