Не твоя, ось ти і бісишся.
189 повітряних тривог. Рекорд. Так Путін привітав нас з Днем Незалежності. Росіяни тижнями накопичували ракети, щоб потім в один день вдарити більш масово, ніж ми звикли. Щоб у Києві час без тривог був коротшим, ніж час з тривогами.
Чи був у цьому військовий сенс? Навряд. Це як відкривати метро до пам'ятної дати. Тупа радянська традиція. Що це було тоді? Типова істерика. Від безсилля.
Істерики йдуть в хід, коли інших аргументів не залишилося. Коли перестав працювати навіть аргумент військової сили. Істерики - це завжди як явка з повинною. Визнання своєї поразки.
Путін повівся як класичний чоловік-аб'юзер, від якого пішла дружина, а він на річницю розставання влаштував дебош і п'яним кричав, що вона тільки його. Укотре продемонструвавши, що колишня дружина ухвалила правильне рішення. Позбувшись від цього неадеквата.
Путін хотів зіпсувати свято? І навпаки підкреслив його важливість. Ті гості, хто хотів нас привітати, і так прийшли. Важливі гості та справжні друзі. А парад на Хрещатику цього року такий, якому не страшні російські ракети.
Путін знову показав причини війни. Не міфічний вступ до НАТО, якого б не було. Ні осоружні денацифікації і демілітаризації. Це саме українська незалежність. Вона не дає йому спати ночами. І з нею він нічого не може вдіяти.
Путін кричав про НАТО, яке повзе до кордонів Росії. Але фіни і шведи вступили в НАТО, і Путін зміг відповісти тільки чорним піаром на фінську прем'єр-міністрерку. А українська незалежність змусила його почати війну. Поставити все на кін. І програти. Ми ще не виграли, ми платимо шалену ціну за незалежність, але Путін вже програв.
І він це знає. І тому влаштовує істерики від безсилля на День Незалежності України. Найважливіший день для нього в році.
І найважливіший день для нас. Тепер найважливіший.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред