Путін наближає розвал Росії, але зістрибнути з "українського кола" йому не дадуть

Якби ви були на місці Путіна, то як би ви вважали за краще підійти до моменту вирішальної сутички з цивілізованим світом: із розбитою в мотлох армією і ядерними головками або з більш-менш цілою армією і ядерними головками?

Правильно, думаю, перший варіант кращий.

Бо зістрибнути з "українського кола" бункерному просто не дадуть. Його сухопутні війська будуть нашими руками і далі довго, наполегливо і вдумливо розбивати в мотлох. Тим більше, що сам Путін суттєво погіршує для себе ситуацію, висуваючи Україні явно абсолютно дебільні і нездійсненні вимоги, а також різного роду ультиматуми. Я розумію, чому він це робить, хоча, напевно, цілком здогадується, що тим самим він активно погіршує власне становище. Але тут, як у знаменитій байці – потрапив у колесо, хочеш чи не хочеш, а біжи. Про красуню в цьому контексті я навіть не згадую…

Хтось переконав цього кретина в тому, що він може домогтися всього, чого забажає, одним потужним "сталінським" натиском. Аж до капітуляції Заходу шляхом атомного шантажу або реального обміну ядреними зуботичинами.

Так, цілком можливо,"померти він не боїться". Але це жодним чином не вплине на подальшу долю його "гаряче обожнюваного Мордора". Більше того, Путін навіть не здогадується, що саме такого позамежного дебілізму від нього і чекають, бо це вельми прискорить і спростить "вирішення проблеми".

До всього іншого, цьому кремленоїдному шизику ніхто навіть не спромігся пояснити, що Україна – це, насправді, всього лише розігрів перед основним концертом. Так, у момент надзвичайного вляпування в зовсім необов'язкове лайно, тобто вранці 24 лютого, у Путіна ще був шанс зістрибнути як зі сценарію №1, так і зі сценарію №2. Тим більше, його підштовхував до цього той факт, що вже в перший тиждень війни стало зрозуміло, що ніякого "кіна не буде".

Для цього було необхідно в першому ж зайнятому селищі провернути трюк з українським аналогом "товариша Куусінена". Потім швидко звалити додому, оголосивши про свою безсумнівну перемогу у вигляді створення якогось "фронту звільнення Новоросії від Малоросії" (ну або навпаки), після чого радісно і з почуттям виконаного обов'язку, забути про все це назавжди і продовжувати корумпувати політиків Заходу. Судячи з усього, ця тема в Кремлі таки опрацьовувалася, і саме цим пояснювалися візити Януковича до Мінська.

Але Путіну захотілося гарячіше, і він попер, вирішивши, що його шойгонуте військо-тувинське цілком зможе переломити ситуацію. Ага, переламало, тільки не в ту сторону.

Що ж, тоді сценарій №2, тобто буде "дуже поганий".

читайте такожВійна з Росією надовго: чому Україні рано розслаблятися

Купився Путін на просту і невигадливу "розводку" із закриттям неба і удаваним переляком "західних сцикунів" по темі "аби не було війни", тим більше ядерної. Все це він прийняв за чисту монету.

Я думаю, дідусь Байден приїжджав до Польщі, щоб оголосити про новий хрестовий похід проти "виродка роду людського". Але найцікавіше буде після візиту. Бункерний через якийсь нетривалий час абсолютно раптово цілком може виявити в Україні такі системи озброєння, які допоможуть закопати залишки його сухопутної армії в український чорнозем вельми глибоко, ґрунтовно і дуже швидко.

Більше того, якщо він спробує ці самі залишки зберегти через "переговори з позиції сили", розчохливши ядерну зброю, то, в свою чергу, позиція Заходу так само раптово може стати досить жорсткою. Аж до недвозначної обіцянки Путіну приступити до розділу його нинішніх підзвітних великих угідь одразу ж після обміну ядерними ударами. І по тверезому розумінню зробити на практиці це Заходу буде не особливо важко, бо після ядерної сутички у нього буде армія, а у бункерного лише залишки такої.

читайте такожМісяць війни в Україні: коли і чим закінчиться безумство, розпочате Путіним

До речі, саме цього моменту з трепетом нині чекає товариш Сі, всіляко підбурюючи цих довгоносих до заруби між собою.

Це все я до того, що застосування або не застосування ядерної зброї в нинішньому контексті світової геополітики для Кремля, насправді, геть позбавлене сенсу. Бо цим він не тільки не зупинить сценарій №2 (переформатування РФ силою), але і значно його прискорить, полегшивши процес для "лікарів", власноруч вколовши собі кінську дозу наркозу.

Костянтин Машовець, військовий журналіст, координатор групи "Інформаційний спротив", автор книги "Діалоги з нулів"

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред