Усі обговорюють запис розмови Йосипа Пригожина з Фархадом Ахмедовим. І я не буду ухилятися від цього і теж викладу свою думку. Тим більше, що ця розмова варта того, щоб її проаналізувати.
По-перше, скажу відразу, що з Йосипом Пригожиним я не знайомий і зовсім його не знаю. А Фархада Ахмедова знаю, але не близько. На рівні "привіт-привіт". Тому тільки про нього можу сказати щось змістовне.
Він вже 14 років не засідає в Раді Федерації. Та й бізнес у нього віджали путінські хлопці вже років десять як. Він точно ніяк не пов'язаний з Кремлем (а якщо пов'язаний, то лише взаємною ненавистю). Більшу частину часу він проводить у себе на батьківщині - в Азербайджані, і тому поява його в санкційних списках - це якийсь сумний анекдот. У мене взагалі складається враження, що санкційні списки складає той же робот, що і банить користувачів у Фейсбуці за порушення "правил спільноти".
Тобто цей робот просто сканує інтернет і дивиться на повторення поєднань прізвища бізнесмена з якимись кремлівськими персонажами або процесами. Контекст згадки взагалі не має значення. І словосполучення "Путін посадив Пупкіна" може нашкодити Пупкіну не менше, ніж словосполучення "Путін нагородив Пупкіна".
Але залишимо цю безглузду розмову. Толку від неї рівно стільки ж, скільки від криків про несправедливий бан у Фейсбуці. Можна скільки завгодно кричати, але інстанції, яка в Фейсбуці відповідає за "розбан", просто немає або вона не хоче працювати. Тому це крик в порожнечу або в глухоту (що, власне, дорівнює порожнечі)…
Розмова між цими двома персонажами дуже показова. По-перше, він вичерпним чином відповідає нам на питання про реальний настрій російської еліти. Сервільність Пригожина, судячи з його публічних виступів, ніколи не викликала сумнівів. І якщо вже він наважився (нехай хоч і в приватній розмові) на такі оцінки путінської політики як "все про***али", "забрали у країни майбутнє", "для них люди - сміття" - це дуже показово. Не кажучи вже про те, що Ахмедов дає більш змістовні і не менш нищівні оцінки і путінському оточенню і самому Путіну, назвавши його, в кінцевому підсумку, "сатаною".
І, я думаю, що настрої в усьому суспільстві приблизно такі ж, що і в еліті. Але соціологія показує протилежну картину: щойно людину просять висловитися вголос, та негайно починає нести нісенітницю, анітрохи не бентежачись того, що вона виглядає чистим вовкулаком і олігофреном...
Насправді таких бравих дебілів в будь-якому народі небагато. І коли соціологія фіксує, що їх 80%, це перша ознака того, що вона показує не сам народ, а те, яким народ хоче, щоб його бачило начальство. І розірвати це замкнуте коло обману неймовірно важко.
Це жахлива драма, коли люди в більшості своїй розуміють, що війна злочинна, що вона "братовбивча" (саме так її охарактеризували Пригожин з Ахмедовим), що вона "знищує майбутнє наших дітей", але при цьому нічого не роблять, щоб її зупинити, а в масі своїй на цю війну йдуть, воюють, вбивають "братів" і самі в ній часто гинуть…
На цьому можна було б і закінчити аналіз цієї розмови, якби не одне "але". На мій погляд, фінал цієї розмови важливий. І цей фінал, особисто для мене, є головним доказом справжності цього запису.
Я поки слухав весь цей їхній діалог, то внутрішньо аплодував тому, що вони говорили. Ось, думав я, все я правильно розумію про російську еліту: вона проти війни, вона жахливо страждає від того, в чому їй, вільно чи мимоволі, доводиться брати участь. Нехай навіть брати участь пасивно, шляхом кивання і аплодування. Її мучить ця вимушена співучасть в очевидному злочині, вона проклинає себе за власне безсилля, ненавидить Путіна і т. д.
І тут, в найбільш патетичний момент, у відповідь на фразу Ахмедова: "так, поховав весь російський народ,.., і надовго, ..... Коли ми від цього відмиємося і так далі? Це братовбивча війна,...., братовбивча!" Пригожин раптом каже: "так, так, але єдиний спосіб - якщо він її виграє. Якщо він її ще й програє, це взагалі пипець".
Розумієте? Пригожин вважає, що єдиним способом вирішити всі проблеми є перемога в цій війні. Ось якщо Путін переможе - тоді і російський народ не похований, і відмиватися не треба, і війна була зовсім не братовбивча, і майбутнє у дітей ніхто не відняв, і каятися ні в чому…
Тобто Пригожин страждає не від того, що він проти своєї волі став, нехай побічно, але співучасником очевидного і кривавого злочину. Він страждає лише від того, що є ризик понести відповідальність за нього. А якщо відповідати не доведеться, то нічого страшного... і тому "єдиний спосіб - якщо він (Путін - АК) виграє".
Перемога нічого не вирішить для них. Від путінської перемоги війна не перестане бути братовбивчою, майбутнє Росії все одно буде про**ане, Путін як був, так і залишиться "сатаною", а росіяни ще довго будуть ізгоями для всього цивілізованого світу.
І навіть в практичному плані, конкретно для наших героїв, всі їхні заарештовані гроші так і залишаться на Заході, діти не зможуть поїхати вчитися в Англію або США, а самі вони далі за Дубай більше нікуди не поїдуть (і, до речі, чи надовго той Дубай буде для них відкритий?). Та й в самій державі-переможниці на них чекає несолодке життя з тотальним пресингом спецслужб і жадібними дітьми путінських друзів, які будуть рвати їх на шматки.
Але парадоксальним чином, Пригожин вважає, що перемога буде вирішенням всіх його проблем. І тоді ніяких докорів сумління у нього не буде. І це саме те, на що Путін розраховує. Йому плювати, що у його підданих в головах. Йому все одно: вважають вони його злісним карликом або великим генієм. Головне, щоб вони говорили, що він великий геній і щиро вірили, що перемога - єдиний вихід із ситуації. І тому працювали на перемогу Путіна.
Та думка, що ми чуємо зараз в низах російського суспільства: "так, ми даремно в цю війну влізли, але тепер вже діватися нікуди - треба перемагати", вона повністю домінує і в еліті: війна повне лайно, але є "єдиний спосіб" врятуватися - це її виграти.
І поки російська еліта не зрозуміє, що єдиний її порятунок, і порятунок Росії, і світле майбутнє її дітей і спокута провини можливі тільки в результаті поразки Росії в цій війні, поки вона не зрозуміє, що саме поразка - це "єдиний спосіб", до того часу Пригожин і такі, як він, будуть співучасниками цього кривавого злочину.
Злочин не перестає бути таким, якщо за нього не послідувало покарання. Крадіжка не перестає бути крадіжкою, якщо злодія не спіймано. Вбивство не перестає бути вбивством від того, що ніхто не покараний. Тому, дорогий Йосипе Пригожине, якщо "він - виграє", - це не стане "єдиним рішенням". Не спокушайтеся.
Але він не виграє. Жодних шансів. І немає у вас навіть цього "єдиного рішення". Бо наша справа праведна. Тому ворог буде розбитий і перемога буде за нами.
Слава Україні!
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
