Минув один рік і сто вісім днів війни. На фронті все поки йде добре. Перш за все, звичайно, на стику Донецької та Запорізької областей. Там ЗСУ наступає і вже цілком очевидно, що щонайменше першу лінію путінської оборони вони прорвали. Глибина і ширина наступу вражають: глибина на сьогодні ніяк не менша за 10 км, а ширина до 20 км.
Площа вже звільненої ЗСУ території тільки на цій ділянці (від Великої Новосілки на південь) вже перевершує все, що ПВК "Вагнер" за пів року захопила на Бахмутському напрямку, включаючи Соледар. Якщо при цьому російські воєнкори наполягають, що фронт не прорваний і "все йде за планом", то прапор їм в руки, вони можуть і далі жити в своєму дивовижному світі мрій про велику російську армію, "яка ніколи не програла жодної війни"…
Але ж є ще деяке просування в районі Оріхова і Бахмута. Є ще вдалі попадання в глибокому тилу росіян, в Бердянську, Мелітополі, на Арабатській стрілці і в інших місцях. Схоже, що мають рацію західні експерти, які в один голос говорять про те, що тепер ініціатива вже міцно знаходиться в руках в української армії.
Є, щоправда, точка зору, що успіхи останніх двох днів пов'язані були насамперед з щільною хмарністю, яка не дозволяла росіянам застосовувати проти наступаючих українських військ авіацію. І що завтра це все припиниться тому, що очікується ясна погода. Може так, а може і не так... поживемо - побачимо.
Сподіваюся, що українське командування не поганіше за інших і встигне підтягнути до наступаючих військ засоби ППО, які зможуть їх захистити. Адже навряд чи так може бути, що ми це розуміємо, а Залужний - ні. Я не настільки наївний і самовпевнений, щоб вважати себе розумнішим за Залужного.
У Росії був вихідний: там відзначали "День Росії". З такої нагоди Путін дав у Кремлі прийом і навіть, випивши шампанського, під камери роблено журився з приводу "безглуздих обстрілів українськими військовими мирних міст і сіл". Мовляв, "в цьому немає ніякої військової необхідності", "вони показують своє справжнє обличчя" і т.д. Тобто як завжди, ніс своє лицемірне марення, зображуючи безпосередність і щире здивування.
І ні слова про український наступ! Ще позавчора він, розмахуючи руками, красиво розповідав про те, що українські атаки захлинулися, і що російська армія жодною позицією не поступилася. А тепер про це все - мовчок. Тепер на порядку денному "звірства укрів". Ну, я розумію ... Білий шум. Звичайний прийом пропаганди, коли треба забалакати власні провали.
Але ж раніше це свято називалося "Днем незалежності Росії" тому, що саме в цей день, 12 травня 1990 року З'їздом народних депутатів РРФСР була прийнята "Декларація незалежності", тобто документ, який послужив тригером розпаду СРСР.
І якщо на думку Путіна "розпад СРСР був найбільшою геополітичною катастрофою 20 століття", то що ж ти святкуєш, дорогий Володимире Володимировичу? Чому "День Росії" ти призначив саме на 12 червня? Чому за своїм звичаєм на заліз в глибину століть і не знайшов там якусь притягнуту за вуха дату "виникнення Росії", як, наприклад, ти це зробив з "Днем народної єдності"?
Хто такий Альфред Кох
Альфред Рейнгольдович Кох (28 лютого 1961, Алтай, Східноказахстанська область) — колишній російський державний діяч. У 1990-х роках був головою Держкоммайна Росії та заступником голови уряду Російської Федерації, з 2014 року проживає у Німеччині.Підтримав Україну та розкритикував дії Володимира Путіна за російського вторгнення в Україну, пише Вікіпедія.
Адже тоді, 12 червня 1990 року, Росія урочисто оголосила свій суверенітет в тих кордонах, які ти вважаєш неправильними і історично помилковими! Адже твій уявний "Русский мир" значно більший, ніж та Росія, яку ще не так давно всі у світі любили і поважали. І яка навіть в цих, тісних тобі кордонах, була все одно найбільшою країною в світі…
А я знаю чому день своєї, путінської Росії, ти призначив саме на 12 червня, а не на якусь іншу дату. Ти це зробив для того, щоб зайняти цей день. Адже якби ти призначив "День Росії" в якийсь інший день, то 12 червня ми б все, так чи інакше, згадували і кожен по-своєму святкували "День незалежності Росії".
Ми б згадували цей день не як початок "найбільшої геополітичної катастрофи 20 століття", а як день, який давав нам надію на те, що з СРСР покінчено назавжди. Ми б згадували, які плани ми будували для себе і для своєї країни, яка здобула, нарешті, незалежність від цього імперського морока, який стільки століть знищував всі її надії на прогрес і благополуччя.
І така фронда 12 червня могла стати "точкою збірки" всіх антипутінських сил. І це свято стало б днем консолідації і приводом для масових протестів і демонстрацій. І хіба мало ще чим воно могло б стати…
І ти вирішив накрити всі наші мрії мідним тазом, тобто безглуздим святом, яке не має ніякого змісту, крім поклоніння божку-державі, яка може від своїх підданих брати все, що завгодно, включаючи їхнє життя, а сама вона їм не винна нічого.
Але всьому приходить кінець. І я всім серцем зараз з Україною. Тобто з країною, яка не зрадила свою мрію, яка вибравши тоді, в 1991 році, свій шлях, йде ним, не звертаючи. І платить страшну ціну за свою незалежність. І вона, і всі ми, громадяни країн, які її підтримують у цій боротьбі, віримо в те, що Україна переможе. І її перемога буде перемогою всіх нас.
Бо наша справа - праведна. Тому ворог буде розбитий, а перемога буде за нами.
Слава Україні!
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
