Російський диктатор Володимир Путін вкотре звинуватив Захід у війні проти України, та використав наратив про нібито "порушені обіцянки" щодо нерозширення НАТО. У своїй заяві він переклав відповідальність за повномасштабну агресію на Альянс і назвав події навколо України "загрозою безпеці Росії".
Коли Путін відкриває рот, він бреше. Чесно кажучи, це стосується більшості росіян – так само, як їх твердження, що вони не стріляють по мирних будинках, хоча зруйнували десятки українських міст.
Адже насправді жодної обіцянки не було — вже давно Михайло Горбачов, який безпосередньо брав участь уподіях, повʼязаних з обговоренням нерозширення НАТО на схід, підтверджував, що таких обіцянок не було — ні письмових, ні усних. Тому очевидно, що Путін таким чином намагається виторгувати собі можливість знову напасти на Україну, щоб наша країна не отримала гарантії безпеки, і він міг безкарно атакувати. Власне, ці "торги" ми не приймаємо.
Путін, зокрема періодично апелює до історичних подій, зокрема Ялтинської конференції. Але це вже зовсім інша ситуація, світ змінився. Ідея спиратися на "Ялту" як на обіцянку для сучасної політики — безпідставна. Чого б не звернутися, наприклад, до переговорів Ярослава Мудрого із своїми зятями та невістками з різних частин Європи?
Насправді це черговий спосіб Росії намагатися поділити світ і знову напасти на беззахисні країни. Росія не може жити в мирі – вона непродуктивна і вміє тільки грабувати чуже. Сама вона нічого створювати не може. Росія – як Шапокляк, яка казала, що "хорошими делами прославиться нельзя".
Своєю заявою Путін намагається зафіксувати переговорні позиції для Заходу: мовляв, "це наша зона впливу, а це — не ваша". Фактично йдеться про спробу знову ділити світ і вирішувати долю України без України, що, безумовно, ускладнює ситуацію. У цьому немає нічого нового — це давня імперська логіка Росії, яка лише знову і знову відтворюється в нових умовах.
Втім, є й позитивні наслідки. Європа серйозно замислилася над власною безпекою: ми бачимо стрімке зростання оборонних витрат у європейських країнах, і для нас це, безумовно, позитивний сигнал. Багато держав ЄС усвідомлюють, що перебувають з Україною в одному човні. Звідси і з’являються й цілком конкретні обговорення готовності європейських країн направляти свої війська в Україну для контролю майбутньої мирної угоди.
Олександр Палій, політичний аналітик, спеціально для Главреду
Про персону: Олександр Палій
Олександр Андрійович Палій (народився 7 жовтня 1974 року, Звенигородка, Черкаська область) – український історик, експерт-політолог, політичний консультант. У 2006-2010 рр. був провідним експертом Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України. З 2010 року працює як політичний консультант. Є автором книг: "Ключ до історії України" (2005), "Навіщо Україні НАТО" (2006), "Заборонити рашизм" (2023) тощо, пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
