За останні кілька днів канцлерка Німеччини Ангела Меркель та самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко провели вже дві телефонні розмови щодо ситуації з мігрантами на кордоні з Польщею.
Варто зауважити, що поки що усі розповіді про телефонні перемовини Лукашенка з Меркель почули лише від білоруських джерел і жодного підтвердження з боку німецьких представників не лунало.
Тож чи насправді ці перемовини відбулися - ще велике питання. Тим більше, що ця інформація більше спрямована у середину Білорусі.
Переговорами їх бесіду назвати важко, адже Німеччина не змінила своєї позиції щодо повного невизнання Лукашенка як обраного президента.
Але якщо розмова справді відбулася, це можна вважати певним персональним тріумфом Путіна, якому треба було присадити на ці переговори з невизнаним лідером і фактично цим принизити західних лідерів. Це не варто вважати перевагою особисто для Лукашенка, бо для нього вона нічого суттєво не змінить. Цілком можливо, що ця розмова була умовою Путіна - мовляв, я зроблю так, щоб мігранти не надто активно пробивали кордони, але Європа має поговорити з Лукашенком, якого Путін визнає легітимним.
Путін цим досягає своїх цілей.
По-перше, внести певний розбрат всередині ЄС. Якщо поляки прямо говорять, що це Росія спрямувала мігрантів і організовує провокації, французькі міністри та окремі американські цього не помічають. Варто згадати також і заяви Німеччини, яка звинуватила Польщу у негуманному ставленні до мігрантів. Відповідно, клин між європейськими державами вже вбито.
По-друге, ця історія із польськими мігрантами може бути спробою відволікти увагу від чогось серйозного щодо України. Про це вже говорять у США та Великобританії. І саме для цього Путін створює напругу у Європі, а згодом може перекинути до нас мігрантів, які ризикують викликати в Україні соціальний вибух, бо як держава ми не готові ні суб’єктивно, ні об’єктивно, до прийому такої кількості мігрантів.
читайте такожПутін пожертвував Лукашенком заради своїх забаганок у ЄвропіНезалежно від того, чи дійсно така розмова була, Лукашенко не впустить можливості цим похвалитися, але оскільки Білорусь повернулася до глибокого совку, тобто тих часів, коли ніякої свободи слова в принципі не існувало, а інформація з іноземних джерел не є тим, чим можуть поділитися білоруси усередині держави, це не матиме жодного сенсу.
Крім того, Лукашенко навряд чи можна буде вважати головним бенефіціаром і людиною, перед якою схилилася Європа через те, що паралельно проти режиму Лукашенка був схвалений новий рівень санкцій. Він зачіпає секторальні напрямки - зокрема, б’є по білоруській авіації та цілій низці компаній.
Звісно, це ще не "пекельні санкції", до них ще далеко, однак і ці санкції обмежують. Більше того, у Європі наразі думають над тим, як зробити попередньо запроваджені санкції дієвими, адже наразі білоруська економіка від них не надто постраждала. Бо з Білорусі і досі йде експорт товарів до країн, які запровадили проти неї санкції.
Цим пакетом санкцій західні країни повторили свою позицію про невизнання Лукашенка легітимним президентом. Але запроваджувати їх треба не проти Лукашенка, який нічого самостійно не вирішує і лише робить те, що йому скажуть, шкодячи собі, а проти Путіна як "натхненника" та замовника.
Тарас Чорновіл, політичний аналітик, експерт із питань зовнішньої політики, колишній народний депутат України, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
