У країні-агресорі Росії погодили законопроєкт, що дозволяє залучати осіб з мобілізаційного резерву для бойових завдань за межами території РФ навіть у мирний час.
Ключовий фактор, який впливає на ситуацію на полі бою, на перебіг подій і на результат, — це фактор ресурсів. Для Росії людська сила, безумовно, є ключовим елементом, який дозволяє йому продовжувати агресію проти нашої країни. Левова частина штурмів відбувається саме за участі живої сили — малими піхотними або надмалими групами, і це супроводжується серйозними втратами.
Щоб компенсувати ці втрати, ворог використовує різні варіанти рекрутингу та залучення громадян Російської Федерації й інших країн до участі в бойових діях на боці російської армії. Компенсаторний механізм у розмірі 30–35 тисяч осіб на місяць — це саме те, скільки, за оцінками, ворог втрачає щомісяця на полях боїв в Україні. Але цього замало: ворогу потрібно якомога більше людських ресурсів.
Щоб знайти варіанти поповнення в більших кількостях, використовують кілька підходів. По-перше — практика переведення призову на строкову службу на щорічну основу: не два цикли на рік, а повноцінний цілорічний процес, що потенційно може збільшити кількість нових призовників для російської армії. По-друге — більш активне залучення резервістів. Хоча російські пабліки намагаються заспокоїти внутрішню аудиторію, де-факто резервісти, за задумом ініціаторів цієї опції, можуть бути використані й під час проведення "контртерористичних" заходів (до якого у РФ відносять "СВО"), у тому числі на території інших держав. Щонайменше, їхнє залучення може відбуватися у Сумській та Харківській областях.
За різними оцінками, кількість резервістів у Росії становить від двох до п’яти мільйонів. Якщо взяти нижню межу — 2 мільйони резервістів — це потужна сила, яка в один момент може реалізувати багато важливих завдань. Навіть якщо залучити не 100% із цієї кількості, а лише 10%, додаткові ~200 тисяч осіб можуть серйозно вплинути на перебіг бойових дій.
Путін шукає будь-які можливості для посилення бойової спроможності своєї армії. Цей процес має викликати занепокоєння у суспільства та у наших європейських партнерів. Бо хто може гарантувати, що ці додаткові сотні тисяч будуть задіяні саме в рамках "СВО", а не спрямованих дій проти сусідніх держав — Фінляндії, країн Балтії, Польщі чи інших? Такий варіант виключати не можна. І це тривожний дзвіночок, який має стимулювати партнерів до більш рішучих кроків.
За інформацією від представників нашої делегації, які нещодавно брали участь у одній з безпекових конференцій у Західній Європі, багато європейських партнерів досі не можуть усвідомити ключове: вони намагаються уникати дій, які вони вважають провокаційними щодо Росії. Коли росіяни запускають розвідувальні дрони над територією європейських країн, ці країни часто уникають збройного протистояння і уникати різких заяв у бік Москви, аби не ескалювати ситуацію. Але досвід України свідчить: така обережність не працює. Зло, яке не покаране (а сьогодні його уособленням є Російська Федерація), кратно множиться. А "страусина" політика стриманості, якої дотримуються деякі європейські уряди, їм точно не допоможе. Навпаки, Москва далі розширюватиме масштаби агресії. І хто зна, стосовно якої країни європейської спільноти вона може бути спрямованою завтра.
Тому заявляти, що Путін не зможе використати ресурс резервістів для створення нових осередків напруги на інших театрах бойових дій, було б безвідповідально. Ключовий фактор бойової спроможності — людські ресурси. Тим паче Росія, будучи стороною російсько-українського конфлікту, накопичила чималий досвід бойових дій в рамках гібридної агресії, коли до військових дій додаються елементи економічної, інформаційної агресії, які прямо або опосередковано впливають на повсякденне життя європейських країн.
Однак російське військово-політичне керівництво усвідомило ризики, з якими стикнулася РФ під час оголошення "часткової" мобілізації у вересні 2022 року. Тоді фактично понад мільйон росіян буквально ногами проголосували проти такого рішення Путіна та його оточення, у різний спосіб уникаючи призову і тікаючи з країни. Звісно, що повторно проводити такі заходи, тим більше масштабувати їх — означає створювати серйозний прецедент і посилювати внутрішньополітичну та суспільну напругу в самій Російській Федерації. Тому Кремль враховує ці фактори й шукає інші альтернативні варіанти для сталого поповнення російської армії.
Це робота емісарів у різних країнах світу, які шукають найманців, діяльність рекрутинг-центрів у різних регіонах Російської Федерації, що за допомогою грошей намагаються залучити додаткову живу силу до армії. Це робота і з представниками маргінальних верств російського суспільства — маються на увазі ув’язнені, тобто ті, хто відбуває покарання у виправних закладах, а також певні соціальні прошарки в Росії — безхатченки, мігранти та інші.
Тобто російська рекрутингова система працює, але повністю задовольнити дедалі більшу потребу армії в живій силі вона не спроможна. Бо компенсаторний механізм у 35 000 — це мінімум, але потрібно більше. Цілком ймовірно, що це "більше" згодом може бути сформовано в окремі ударні угруповання, які будуть спрямовані проти інших країн європейської спільноти, що межують із Російською Федерацією. Чи можливо, що така діяльність буде спрямована й проти незалежних держав — Азербайджану чи, наприклад, Казахстану? Такий варіант теж не варто викреслювати, бо Путін марить про відновлення свого "СРСР 2.0" і вважає, що може концентрувати агресивні дії в будь-якому напрямку проти сусідніх країн.
Владислав Селезньов, колишній речник Генерального штабу ЗСУ, полковник запасу, військовий експерт, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
