Слова Лаврова означають, що він покладає провину за Голокост і знищення мільйонів євреїв на самих євреїв. Це викликало обурення в Ізраїлі. Посол РФ в Ізраїлі був викликаний в МЗС.
Отже, міністр закордонних справ РФ зробив найбільш антисемітське висловлювання з усіх можливих, фактично звинувативши сам єврейський народ у Голокості. Якщо він не боїться робити такі заяви, значить, можна зробити висновок, що це справжнє ставлення до єврейського народу у державній верхівці.
Але чому саме зараз? Чому у такій формі? Очевидно, у такі нетрі російську верхівку завела абсолютно дебільна концепція "денацифікації України", яку вони взяли на озброєння для пояснення неспровокованої військової агресії проти нашої держави.
Тотальний ідіотизм ідеї "денацифікації" країни на чолі з президентом-євреєм очевидний уже всім, і країна-агресор змушена реагувати на це на найвищому рівні. Очевидно, і далі робити вигляд, що все "йде за планом" вони просто не можуть, а усі варіанти пояснення власних дій погані.
Тому вони пішли на жертву – поставили можливість відносин з Ізраїлем під удар заради бодай дебільного, але "наче раціонального" пояснення, яке можна було б продати хоча б "внутрішній аудиторії".
В Кремлі заплуталися у власній пропаганді і змушені задля її підтвердження робити абсолютно дебільні кроки.
Але звідки взагалі взялася ця "денацифікація" і цей "нацизм", яким вони пояснюють агресію проти України? Думаю, відповіді треба шукати у Чеченській війні, де вони використовували досить примітивну, але обмежено-дієздатну схему: спробувати ототожнити ворога з чимось дуже негативним у контексті сприйняття світовою громадськістю. У випадку Чечні це була "загроза ісламського тероризму". Хоча лідери чеченського спротиву були цілком світськими патріотами, але у Кремлі це нікого не хвилювало. Світ тоді боявся "ісламського тероризму", і саме його розвитком лякали усіх як гіпотетичним підсумком перемоги борців за незалежність Чечні. Через низку причин це навіть спрацювало. І от у Кремлі вирішили, що ця схема буде працювати завжди.
Очевидно, бункерний дід вирішив захопити Україну і відродити СРСР ще тоді, коли він не був ні бункерним, ні дідом. І уже тоді він та його кліка прекрасно розуміли, що просто так взяти і захопити іншу державу дуже складно, і це точно викличе дуже негативну реакцію у світі.
"А давайте скажемо, що там – самі нацисти. Просто оголосити їх "ісламськими фундаменталістами" не вийде, а от нацистами – можна спробувати. Ніхто у світі не любить нацистів, а тому, може, вийде, і можна буде пропхати це як вимушені заходи?"
Мабуть, так могли виглядати їхні міркування, але схема була саме такою – готувати захоплення України, готуючи як ідеологічне пояснення цієї агресії (та метод дискредитації захисників України) обвинувачення українців у нацизмі.
Варто нагадати, що це можна було ще й поєднати із новою ідеологемою самої РФ – "культом перемоги", яку перетворили там на форму псведорелігійного вірування.
Схема відпрацьовувалася дуже довго, у неї було вбухано дуже багато ресурсів, але, як і будь-яка теоретична модель, вона швидко почала входити у суперечність із реальністю.
Під суто умоглядну конструкцію доводилося постійно підводити "костилі". Спершу на телебаченні Московії вигадали, що після Євромайдану у нас всю владу захопив Правий сектор та Ярош. Потім, коли на виборах ні Яроша, ні Правий сектор нікуди не обрали, довелося фантазувати на тему, що "Ярош все одно повністю все контролює", запропонувавши зовсім шизофренічну схему "криптонацизму".
Але потім стало зрозуміло, що те, що було раніше, – це ще не шизофренія. Згодом президентом України став єврей Зеленський, і це, загалом, мало остаточно зруйнувати пропагандистську схему пояснення агресії проти України...
Але що було робити Кремлю? Відмовитися від планів, які виношувалися роками? Міняти модель пояснення всього, в яку вже вклали неймовірні гори грошей? Ні, вони обрали абсолютно дебільний шлях – повторювати те, що казали раніше, відкидати реальність, грати роль дурника.
Саме цей ланцюжок подій і призвів до Лаврова, який на весь світ розказує, що "немає більших антисемітів, ніж євреї, і один з таких антисемітів-євреїв – це сам Гітлер".
Це історія не лише моральної деградації, а ще й повного інтелектуального виродження цілої країни, яка ще вчора хоча б претендувала на якусь культуру та науку, а тепер сама себе перетворила на злобне, кровожерливе та людиноненависницьке посміховисько.
Петро Олещук, політолог, викладач КНУ ім. Тараса Шевченка
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
