Минув один рік і дев'яносто сім днів війни. Сьогодні зовсім не хочеться писати про обстановку на фронті. Тим більше, що там все одно нічого не відбувається. І навіть про рейди російських партизанів в Білгородську область теж якось зовсім не пишеться ... начебто треба б це все детально розібрати, а ніяк…
В голові сидить ця фотографія дідуся біля трупа дев'ятирічної внучки. І все інше здається якимось зовсім неважливим, другорядним, незначним. Я знаю, що це неправильно. Я знаю, що навіть і в цьому конкретному бомбардуванні Києва загинули ще люди. Теж - живі люди, теж - загинули. І на фронті сьогодні: напевно, теж загинула сила-силенна гідних молодих чоловіків, яким жити, та жити…
А ось піди ж ти: сидить в голові цей дідусь поруч із закритою фольгою мертвою онукою і ніяк цю сцену з неї не вибити. Так я сьогодні весь день і ходжу з цією фотографією перед очима. Ще у мене сьогодні в Пітері ховали друга, з яким я дружив 40 років. Рак. 64 роки. Звичайна справа. А я не зміг приїхати на похорон, сказати останнє пробач, кинути жменю землі на могилу.
І ось такий ось настрій до вечора утворився. Неначе тикали весь день в тебе палицями. Тикали, тикали, і дотикали до того, що вже я перестав на щось реагувати і сиджу як поліно, порожній і безмовний. І взагалі нічого вже не хочеться і все байдуже.
Я знаю, що світ несправедливий. Я давно вже не чекаю від людей милосердя. Та що милосердя, навіть елементарної логіки - і то не чекаю. Я знаю, що ми всі помремо. Хто рано, хто пізно. Я знаю, що шляхи Господа несповідимі і Господь витончений, але не зловмисний. Але заради святого! Навіщо йому живий Путін? Який урок нам Господь викладає тим, що ця мерзота ще повзає по землі?
Сіра, пошарпана міллю, банальна до позіхання людинка тримає в страху величезна кількість людей і вони, ненавидячи і зневажаючи її, проте виконують її накази, беруть в руки зброю, і йдуть вбивати зовсім їм незнайомих людей і навіть дітей, які нічого їм поганого не зробили, і все лише тому, що не хочуть, щоб у них самих були проблеми. І які ж проблеми змушують людей губити свою безсмертну душу? А такі, що можуть у в'язницю посадити. Або з роботи вигнати. Або з інституту відрахувати. Тому я зараз заплющую очі, повбиваю людей трошки, зате потім, коли все закінчиться (скоріше б) - у мене не буде неприємностей. І я буду жити як раніше. І постараюся скоріше забути, як я вбивав дітей.
Хто такий Альфред Кох
Альфред Рейнгольдович Кох (28 лютого 1961, Алтай, Східноказахстанська область) — колишній російський державний діяч. У 1990-х роках був головою Держкоммайна Росії та заступником голови уряду Російської Федерації, з 2014 року проживає у Німеччині.Підтримав Україну та розкритикував дії Володимира Путіна за російського вторгнення в Україну, пише Вікіпедія.
А якщо мене вб'ють? "Мене? Якого так всі люблять!" Страшно!!! А що робити? Не послухатися - ще страшніше. Всі йдуть і я йду. І так: що ж тепер, війну програти чи що? Росія ніколи воєн не програвала... Ага... ще скажи ніколи не починала…
Росіє! Програй цю війну. Сама. Добровільно. Просто візьми і програй. Прямо зараз. Цим ти зробиш величезну послугу всьому людству. Ти навіть не уявляєш, як ти всім набридла зі своїми закидонами і капризами. Зі своїми комплексами та амбіціями. Потрібно бути сліпим, щоб не бачити, як ти рідко обісралася. Ніякі соловйови зі скабєєвими не зможуть замаскувати того очевидного факту, що все, що ти навигадувала про саму себе - все виявилося брехнею і порожніми хвастощами.
Найкраще, що ти можеш зробити, це просто піти всередину своїх кордонів і заткнути рот років на сто. Ти все що хотіла - вже сказала. Більше тобі сказати нічого. Ми вже все зрозуміли і вивчили напам'ять: тебе образили, не прийняли до себе в компанію, обдурили, наблизили НАТО, не поважають, хочуть підкорити і відібрати ресурси, поневолити... що там ще? Чому вам можна, а мені не можна... начебто все ... все? І тому ти вирішила вбивати дев'ятирічних дівчаток? Ти думаєш, що якщо ти їх уб'єш побільше, то тебе почнуть поважати?
Або, ти вирішила жити як Калігула: "нехай ненавидять, аби боялися"? Тільки ось тут є ризик, що ненавидіти будуть, а бояться - ні... і, схоже, що все до цього йде. І що тоді ти будеш робити?
Ти профукала весь той моральний багаж, який був накопичений поколіннями росіян. Тобі нема чого сказати світу. Ти повний моральний банкрут. Я вже не кажу про таких гігантів як Лев Толстой або святитель Пилип Количев, але навіть ось я думаю про людей, яких я особисто знав: Єгор Гайдар, Борис Нємцов, Віктор Черномирдін... добре, що вони мертві і не знають, на що Путін перетворив Росію.
Росія стала опудалом і посміховиськом одночасно. Гіпноз путінської величі працює тільки при включених останкінських випромінювачах. І тільки для тих, до кого дістають їхні промені. А весь інший світ дивиться на Росію з подивом: ви нічого не переплутали? Це та сама Росія, яка дала світу Рахманінова і Чехова?
Вже всім у світі ясно, що Росія не переможе ні за яких обставин. Навіть бажаний Путіним мир як фіксація нинішнього становища на фронті - це повна і беззастережна поразка Росії. Бо тепер вона ще далі від тих цілей, які вона декларувала, ніж коли починала цю війну. Якщо це не поразка, то що таке поразка?
А буде для неї ще гірше. Обов'язково буде. А все тому, що наша справа праведна. Ворог буде розбитий і перемога буде за нами.
Слава Україні!
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
