Підпишіться 
На тлі нової хвилі російських ударів по українських містах дедалі гостріше постає питання, як суспільству протистояти зневірі та інформаційному тиску пропаганди. Аналітик Юрій Богданов у своїй колонці закликає тверезо оцінювати динаміку війни, а не піддаватися паніці. Він пояснює, чому масована ставка ворога на балістику свідчить не про силу, а про брак інших можливостей, і чому витримка цивільного тилу є частиною стратегії виживання країни. Публікуємо його погляди мовою оригіналу.
В моменти, коли багатьох охопили відчай і зневіра, які зараз щедро підживлюються російською пропагандою, треба нагадати собі кілька речей.
Перше. Згадайте 2022–2023 роки. Тоді нам не було чим збивати балістику взагалі, а крилаті ракети та "Шахеди" перехоплювали на межі технічних можливостей. Що ми маємо сьогодні? Ефективність російських крилатих ракет і дронів впала в рази, відсоток їх збиття зараз дуже високий. У росіян, по суті, залишилася лише балістика як надійний інструмент.
Так, балістика, що зараз падає на голови - це жахливо. Бо ми під постійним ризиком. Але об'єктивно - зараз цих ракет летить менше, ніж під час найбільших атак перших років повномасштабки.
Та зараз цей терор лягає на нашу хронічно втомлену кукуху, помножену на ІПСО. Треба співставляти реальність у всій її повноті, а не тільки в моменті, коли здається, що стало гірше, ніж учора. А позавчора як було? Війна - річ динамічна і вкрай неприємна своєю мінливістю. Не вперше.
Друге. Їхнє скиглення про "помсту". Будь-яка спроба росіян нав'язати наратив, що їхній терор - це "отвєтка" за наші удари по їхній економіці, має бути рішуче відкинута. Вони перші почали. Вони роками били по наших складах з ліками, логістиці, енергетиці та цивільних об'єктах.
Те, що Україна зараз дзеркально (а місцями навіть інтенсивніше, враховуючи критичність вузлів) б'є по Росії - це абсолютно окей. Якщо вони намагаються своїм терором викликати в нас обурення ударами по їхній інфраструктурі, значить, їм справді дуже боляче. Висновок один: треба продовжувати робити те, що робимо.
Третє. Найбільш непопулярне (але я, як цивільний, маю право це сказати про цивільних). Одержимість росіян спробами деморалізувати тил має один неочевидний, але надважливий наслідок: ракети і дрони, які витрачаються на цивільну інфраструктуру, не долітають до воєнної промисловості і безпосередньо до військових.
А для виживання української нації і держави військові та ВПК - набагато важливіші, ніж майже будь-яка інша потенційна ціль. Це жорстко, але це об'єктивна математика виживання всієї спільноти у війні, яку проти нас ведуть.
Я знаю, що багато кому хотілося б спокійно жити десь у Лондоні. Але ми опинилися в Лондоні зразка 1944 року - з купою балістики (тоді було більше, до речі) без особливих опцій захисту. Не зовсім відповідає очікуванням, але більше зупинити цих нацистів немає кому. В умовах дефіциту засобів ми бачимо їхню концентрацію на прифронті та Києві, крім окремих актів залякування по інших тилах, тобто є об'єктивний дефіцит для чогось масштабнішого.
Звісно, якби партнери були рішучішими, а в Білому домі сидів хтось притомніший, ризиків було б ще менше. Але є як є. Гроші дають - добре. А інше треба дотискати.
В будь-якому разі доведеться зібрати соплі й нерви (якщо треба - ліки за рецептом допоможуть), припинити панікувати, прийняти об'єктивну реальність і робити максимум можливого. Не в ЗСУ - для ЗСУ.
Їм кабзда. І шлях, що наближує це, - єдиний реалістичний мирний план. Бо мир буде тільки тоді, коли у Росії Путіна не буде спроможності воювати далі. Усе інше - намахалово.
Про персону: Юрій Богданов
Юрій Богданов - блогер, аналітик, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики. Колишній радник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. У 2010 закінчив Київський національний економічний університет.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
