Я бачу, що реакція на те, що Дісней вирізав з ефірної скороченої версії Оскару нагородження "20 днів у Маріуполі", а рік тому нагородження фільму про Навального не вирізав, хоча зазвичай документалку вирізають, трохи нервова.
Тому хочеться дещо важливе нагадати. Неприємне, але необхiдне. Так ось - ми не в центрі сприйняття цієї війни. І ніколи не будемо. З цим треба вміти жити.
Росія і її доля, її агресивність і цілісність в майбутньому - набагато важливіше питання для Європи, для США, для світу загалом. Про світ якось іншим разом, давайте про "колективний Захід".
Україна, безумовно, невинна жертва агресії, мораль і гуманізм штовхають їй (тобто нам) допомагати). Але Росія в оцінці цієї війни набагато важливіша. І як загроза, і як культурно - історичне явище. Тому допомога нам завжди була і буде у майбутньому не стільки спробою відновити справедливість, скільки інструментом обмеження амбіцій і агресивності Росії.
Формула для дуже багатьох на Заході виглядає так: Путін має бути загнаний під стіл, але так щоб Росія не стала failed state і не перетворилася на Сомалі з ядерною бомбою і нафтою. Російськи ресурси не мають щезнути зі світового ринку, Росія не має повністю впасти в обійми Китаю і на 100% перетворитися на його ресурсну кишеню. Останнє не розглядається як бажаний сценарій. Є люди, які впевнені, що Росію можна перезавантажити і перетягнути у свій табір у протистоянні з Китаєм, запропонувавши нову угоду "Росія - Захід". А ще є нові європейські і американські фашисті (див. Орбан, Трамп), яким Путін в принципі і норм.
Так ось, в цьому різноманітті факторів для дуже багатьох "на Заході" дуже бажаним є наступний сценарій: режим Путіна в силу тих чи інших форматах зазнає краху, але без революції і розвалу, а завдяки бунту еліт проти Путіна. І тоді в Росії відбувається перезавантаження і демократизація. І тоді вже нова Росія буде партнером США і Заходу або хоча б не буде такою агресивною, не буде трикстером світової політики як зараз.
Навальний був символом гіпотетичної можливості такого сценарію. Це одна з причин чому його Путін зрештою вбив. І це причина, чому з Навальним на Заході носилися як з писаною торбою. Ще до повномасштабного вторгнення.
І ні, в редакцію Оскару не телефонували "з Держдепу", щоб вставити фільм про Навального у трансляцію Оскару (бо зазвичай не включають, якщо немає великого резонансу). І не телефонували цього року, щоб правду про Маріуполь "вирізати". Просто культурна тусовка в США цілком релевантна ліберальній політичній думці. Тому просувати бренд Навального як символу гіпотетично іншої, менш агресивної і більш цивілізованої Росії для них було важливо. Надія (була) на краще майбутнє. Ми можемо вважати, що вони ідіоти чи не праві, але таке сприйняття - медичний факт.
А ось фільм про Маріуполь, який і так отримав визнання, і так був згаданий у всіх новинах - фіксація жахливого сьогодення, а не картинка майбутнього. Яке і так можна постійно побачити в новинах. Ще раз, ми зараз про сприйняття людьми, які і так нас підтримують, про дуже демократичну тусовку Голлівуду.
Для нас може бути дуже неприємно, що Росія у сприйнятті західної спільноти (і наших прихильників, і наших опонентів) набагато масштабніша за Україну - для одних як виклик і загроза (яку треба нівелювати), для інших як можливість. Але така об'єктивна реальність. Нам з нею якось треба вчитися жити зараз і в майбутньому. І прощатися з політичним інфантилізмом.
P.S. І так, ще раз. Нічого на що ми маємо "ображатися" не сталося. Взагалі. В принципі. Від слова "зовсім".
Хто такий Юрій Богданов
Юрій Богданов - блогер, аналітик, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики. Колишній радник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. У 2010 закінчив Київський національний економічний університет.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
