Найближчий друг Путіна

13 квітня 2023, 06:35
1553
Там, де Росія сьогодні має найбільший виграш, вона може в один момент отримати свій найбільший програш.
Путін Лукашенко
Найближчим часом навряд чи Білорусь вступить у війну / скріншот з відео

Найближчий друг Росії – це Лукашенко, причому не лише він, але й його силові структури. Білоруська армія, можливо, не готова стати окупаційною і прийти в Україну, але вона не збирається і скидати диктатора, зберігає йому вірність і, очевидно, підтримує ідею "славянского единства", тобто залишається союзником російської армії. При цьому значна частина білоруського суспільства перебуває під ідеологічним і пропагандистським впливом Росії. Тобто насправді серйозних опозиційних рухів у Білорусі ми не бачимо. Скоріше за все, там усе зацементовано.

Разом із тим, в разі повалення режиму Лукашенка Білорусь перетвориться на свою протилежність. Відштовхуючись від спадщини Лукашенка, будь-яка нова влада буде змушена (абсолютно логічний крок), відмовитися від залежності від Росії.

відео дня

Тобто там, де Росія сьогодні має найбільший виграш, вона може в один момент отримати свій найбільший програш.

Далі можна згадати ту саму Вірменію, яка є дуже умовним союзником Росії, адже це, скоріше, просто залежний васал, який у будь-який момент може змінити свою орієнтацію без жодних сумнівів чи застережень. Тобто це виключно ситуативна орієнтація на Москву.

Ми вже згадували Киргизстан, де керівний клан залежний від Москви і проводить відповідну політику. Але Киргизстан відомий у Центральній Азії тим, що державні перевороти і революції там відбуваються досить часто, тому там так само все може змінитися в один момент.

Нарешті Таджикистан. Згадайте, його лідер Емомалі Рахмон єдиний приїхав на парад 9 травня до Путіна. Напевно, це найвірніший союзник, єдиний, що лишився у Росії. Але все це обумовлено простим фактом: Таджикистан – найбідніша країна регіону, звідки населення масово виїжджає працювати в Росію, і де дуже велика небезпека афганської дестабілізації. Словом, Таджикистан увесь час під загрозою і весь час бідує, тому його залежність від Росії об’єктивно обумовлена. Але якщо хтось забезпечить йому альтернативу, забезпечить ресурсами і захистом, ніхто не завадить змінити курс.

Ближчих друзів у Росії немає.

Лукашенко здогадувався, але не міг знати напевно, яким буде російське вторгнення в Україну. З одного боку, є свідчення про те, що за два тижні до нападу у російських військових відібрали телефони, і вони вже знали, що вони підуть у наступ, знали про це і білоруські прикордонники. Тобто Лукашенко мав усі підстави здогадуватися, але не був посвяченим у деталі, не був залученим у процес. З території Білорусі відбувалося вторгнення, але він не був співучасником. Це його врятувало на першому етапі. Крім того, Путін був упевнений, що впорається сам – навіщо йому було ділити лаври переможця з Лукашенком і бути зобов’язаним йому.

Тому на першому етапі ця сукупність обставин залишила Білорусь співучасником Росії, але на допоміжних функціях, а не в ролі основної дійової особи.

Очевидно, що спроби залучити білоруську армію у війну були. Хоча про це важко говорити напевно. Навесні 2022-го ситуація була складна і з боку Гостомеля, і з боку Чернігова, де російські війська виявилися відрізаними. Чи могло б їм допомогти білоруське військо, яке тоді налічувало 10 тисяч осіб, наскільки суттєво воно могло б змінити ситуацію – не зрозуміло.

Можливо, на Лукашенка і чинився тиск щодо прямої участі в агресії, але я не виключаю, що цей тиск не був надто ультимативним. Всі розуміли, що участь білоруської армії у війні не є вирішальним чинником. Водночас усі розуміли ризики. Адже коли білоруські війська опинилися б на території України, і проти них почала б діяти українська армія, то ЗСУ легко могли б дійти і до Мінська. Так, щодо можливості ЗСУ дійти до Москви є певні застереження, а от до Мінська – легко. Тим більше, у нас були і залишаються добровольчі формування білорусів. Повалення режиму Лукашенка проглядалося в цій ситуації як можлива перспектива. Мабуть, Лукашенко саме цим лякав Путіна. Тож навіть якщо й чинився тиск, то у Лукашенка були залізні аргументи.

Крім того, Лукашенко завжди розігрував карту заступництва Китаю – мовляв, у разі чого у нього є запасний суверен, який не дасть його образити.

На сьогоднішній день ці два чинники – заступництво Китаю і загроза повалення режиму внаслідок захоплення Мінська – досі стримують Лукашенка від участі у війні, а також лишаються дієвими для протидії московському тиску. Тому найближчим часом навряд чи Білорусь вступить у війну.

Максим Розумний, спеціально для Главреда

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакції.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред

Реклама
Реклама

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
^
Ми використовуемо cookies
Прийняти