Швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung стверджує, що поставка Україні танків стала можлива тільки після того, як директор ЦРУ Вільям Бернс зазнав фіаско і в Києві, і в Москві, коли пропонував завершення війни за схемою "мир в обмін на території". Зрозуміло, в Білому домі негайно спростували цю інформацію. Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков назвав публікацію швейцарського видання "качкою". Однак важливо зрозуміти, як насправді Київ і Москва можуть реагувати на подібні пропозиції.
За цим планом, якщо він дійсно існував, Україна повинна була змиритися з втратою приблизно 20% своєї території, що в принципі дорівнює території Донецької та Луганської областей (Крим, зрозуміло, залишався за дужками домовленостей), а Росія — погодитися з тим, що Україну їй не проковтнути і задовольнитися цими самими 20%. Інші подробиці плану Neue Zürcher Zeitung не розголошує, та вони й не важливі, так як і керівництво України, і керівництво Росії не сприйняло пропозиції всерйоз.
У Києві впевнені, що війна може завершитися тільки після того, як буде відновлена територіальна цілісність країни і отримані гарантії безпеки — в цьому президент Володимир Зеленський спирається на громадську думку. А в Москві вважають, що рано чи пізно все одно доб'ються "цілей спецоперації", тобто ліквідації України, і ніякі 20% нікому не цікаві.
Соціологи реєструють посилення підтримки "спецоперації" і віри росіян у перемогу. Навіть якщо припустити, що багато людей керуються не "патріотизмом", а страхом, в будь-якому випадку Володимир Путін спирається на широкий суспільний консенсус, пов'язаний з розумінням необхідності "перемоги над Україною", тобто її знищення.
За великим рахунком, сьогодні ми бачимо два суспільства - обидва готові до війни. При цьому росіяни при всіх економічних труднощах несуть куди менші позбавлення, ніж українці, яких вбивають, гвалтують, грабують, залишають без тепла і світла. Українська запеклість стикається з російською байдужістю — це теж сприяє готовності воювати в обох країнах.
Що в цій ситуації робити Сполученим Штатам і країнам ЄС? Звичайно, з ідеальної точки зору домагатися відновлення територіальної цілісності України та міжнародного права в цілому. А якщо ідеал недосяжний, то розраховувати на український успіх і російську втому від війни.
Для цього потрібно постійно підвищувати ставки. Саме тому президент Байден вирішив поставити "Абрамси", ймовірно, реагуючи на провал плану Бернса, тим самим розблокувавши німецьку готовність до поставок "леопардів", куди більш важливу з точки зору найближчої ситуації на фронті.
Якщо і це рішення не призведе до розсудливості в Кремлі, то на черзі будуть винищувачі. Не випадково про це вже вголос говорять в європейських столицях. На Заході дійсно хочуть, щоб війна завершилася якомога швидше. Оскільки проблеми з Китаєм у американців, європейські економічні труднощі - все це рано чи пізно позначиться на загальній ситуації з російською агресією.
Володимир Путін, однак, ні від чого не втомився. Можна помітити, що протистояння із Заходом викликає у нього швидше ентузіазм: він вжився в роль лідера, який повинен показати всім "кузькіну матір" і азартно займається мобілізацією співвітчизників. Так що ні на які компроміси Путін не піде. Навіть якщо теоретично припустити, що до компромісів готові в Києві. А оскільки в Києві, природно, не готові, то Путіну навіть не потрібно замислюватися, що йому щось завадить воювати.
Тому Заходу залишається сподіватися або на українські військові успіхи і давати на порядок більше зброї, або на політичне диво типу "зникнення Путіна". А в іншому випадку змиритися доведеться не українцям і не росіянам, а цивілізованому світу — із затяжною важкою війною, яка легко може збігтися з конфліктом з Китаєм і економічною рецесією. Це теж варіант розвитку подій, про який не варто забувати.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
