Українці встигли вибороти незалежність ще до своєї повної асиміляції та до повного "розчинення" української мови. Тому посилення позицій української мови у незалежній державі – це об’єктивний історично обумовлений процес, який триватиме й надалі, аж до повного панування української мови в Україні.
Нагадаю, що перший закон про мову був ухвалений ще у 1989 році, тобто ще в УССР, і він посилив позиції української мови. Ще в 90-ті роки приймалися рішення про повний перехід на українську мову в тій чи іншій сфері, але повністю вони не виконувалися, і, таким чином, зменшувався психологічний спротив, який міг бути у частини населення. Так, наприклад, ще на початку 90-х було прийнято рішення про переведення всієї вищої школи на українську мову, але і досі далеко не всюди це сталося. Так само було і з рішенням про перехід усіх дошкільних учбових закладів на українську.
В ті часи, коли ці рішення ухвалювалися, рівень володіння українською мовою був далеко не таким, щоб вони могли втілюватися в життя. Зараз, після 30 років незалежності, рівень поширення української мови теоретично значно вищий, тому що значно більше громадян пройшли через вивчення української мови в школі. І на законодавчому рівні поступово прийшов час для збільшення норм про володіння українською мовою, тому норма про обов’язкове володіння українською мовою державними чиновниками є абсолютно слушною и нормальною.
Ця норма не носить дискримінаційного характеру, тому що йдеться про те, що чиновник в українській державі повинен розуміти звернення україномовних громадян, їхню аргументацію та рішення. При цьому не йдеться про те, що чиновник не може знати іншої мови, зокрема, російської. По суті, йдеться про підвищення професійних якостей, які варто перевіряти. Тому іспит для перевірки, зокрема, володіння мовою, є абсолютно нормальною практикою.
Більше того, такий екзамен матиме не лише пряму дію щодо самих чиновників – теоретично він може ще й посилити соціально-економічний статус викладачів української мови, до яких можуть звертатися претенденти на ту чи іншу посаду для додаткового навчання. Таким чином, зміниться статус учителів української мови.
Нагадаю, що за часів СРСР викладачі російської мови в школах отримували додаткову надбавку, на відміну від викладачів української. Таким чином, посилювався соціально-економічний статус викладачів російської у порівнянні з викладачами української, які здійснювали таку саму роботу, але отримували менше коштів і, відповідно, були біднішими.
Тож певні позитивні наслідки цього рішення точно будуть.
читайте такожУкраїнізація по-більшовицькому: чим небезпечний примус до української мови
Втім, будуть і певні проблеми. Перед тим, як щось вимагати, держава повинна надати можливість це опанувати. Зокрема, перед тим, як вимагати володіння українською мовою, слід надати додаткові можливості для її вивчення. Саме тому я вісім років тому ініціював безкоштовні курси української мови по всій країні, але це – не державна структура чи ініціатива. Нагадаю, що в законі про мову є теза про безкоштовні курси української мови. І, коли уповноважений із питань мови Тарас Кремінь балотувався на цю посаду, він говорив про необхідність таких курсів. Проте іспити для чиновників уже почалися, але додаткові можливості для опанування мови держава так і не забезпечила. А українській державі в першу чергу потрібно було зайнятися цим, якщо справді стоїть мета – поширити українську мову.
А так, без реального знання української мови, але з бажанням обійняти ту чи іншу посаду, будуть спроби певних кандидатів на посади обійти закон, а тому може зрости ризик корупційних дій при спробі отримання сертифікату. При всій буцімто захищеності процедури…
Крім того, проблемою є те, що всі перевірочні центри розташовані нерівномірно по країні і є навіть не в кожному обласному центрі. Відповідно, претендент повинен витратити час і кошти на дорогу в інше місто. Тобто держава в цьому плані не йде назустріч громадянам, а ускладнює життя, що, безперечно, сприятиме певному психологічному спротиву. Саме тому цей закон розглядається частиною опозиції як наступ на їхні права. А можливості для такої аргументації не повинні були бути надані опонентам поширення української мови.
читайте такожУкраїнізація з винятками: як на практиці працюватиме мовний закон
Крім того, формальне володіння мовою може в Україні може бути приводом для критики та висміювання, навіть якщо людина щиро намагається говорити українською. Приклад – Азаров: він був прем’єр-міністром, якого висміювали за неправильну манеру говорити українською, хоча він намагався це робити це.
Саме тому свого часу я написав статтю "Хай живе суржик", бо боротьба з суржиком насправді є шкідливою. Потрібно заохочувати людей намагатися говорити українською. Вимога, щоб всі говорили за одним стандартом, може викликати психологічний спротив. Навіть якщо людина спілкується українською, але не такою, яку називають правильною ті, хто вважає себе патріотами, це добре.
Тобто поширювати українську мову потрібно з любов’ю, заохочувати її вивчення, а не зневажати тих, хто говорить не так, не з таким акцентом, не з такими наголосами тощо. Така проблема цілком може виникнути в системі запроваджених іспитів, а тому кваліфікація тих, хто створює систему оцінювання, і їхнє розумінні мови, є вкрай важливими.
Олександр Доній, політичний аналітик, голова Центру досліджень політичних цінностей, колишній народний депутат України, голова мистецького об'єднання "Остання барикада", спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
