Путін зробив велику помилку, почавши підвищувати градус напруги – нарощувати на окупованих територіях та біля кордонів України сили та засоби, погрожуючи відкритим вторгненням. Не кажучи про ідеологічне обґрунтування та погрози, що містилися у його псевдоісторичній статті, відверто хамському опусі Медвєдєва, а також растаманському потоці свідомості Суркова. До оприлюднення кремлівського ультиматуму у вигляді проектів угод про гарантії безпеки РФ з боку США і НАТО, на який Захід "має" погодитися аби не мати зруйнованої України та "воєнно-технічної" відповіді Сполученим Штатам, те, що відбувалось з Україною, виглядало як локальний конфлікт. Путінська "двоходовочка" перетворила кризу "в та навколо України", як її дотепер називають західні журналісти, на кризу загальноєвропейської безпеки, а Росію – на головну проблему.
Чому Кремль пішов на ескалацію? Сподівання Путіна щодо Зеленського не виправдалися. Він розраховував, що той погодиться на перемовини з російськими проксі-силами (ОРДЛО), схибить Конституцію України і фактично капітулює перед Москвою. Але цього не сталося. Далі були кроки, які надзвичайно розлютили Путіна: закони про корінні народи і про перехідний період на Донбасі, закриття російських пропагандистських каналів та, зрештою, справа його кума – Медведчука. Всі ці кроки зменшували важелі впливу Кремля на Україну зсередини.
читайте такожПутін зламає собі шию в Україні, якщо полізе з широкомасштабною війною
Згодом була історія з Байрактаром – це начебто невеликий епізод, але він відіграв дуже важливу роль. В Росії тоді зрозуміли, що зовнішня допомога, яка надається Україні у вигляді новітніх озброєнь, зменшує вразливість України в цілому та здатна вплинути на ситуацію на окупованих територіях. На початку війни, збиваючи наші літаки та гелікоптери своїми ВПС та ППО, Росія фактично закрила для наших бойових льотчиків небо Донбасу. Накопиченням важкої техніки, а у "ЛДНР" танків більше, ніж у Бундесверу, в Москві хотіли створити значну перевагу. Її було нівельовано за допомогою Джавелінів. Отже, було встановлено певний status quo. Використання нашими ЗСУ Байрактару не лише спричинило шок і тремтіння у "відпускників" та їхніх місцевих підлеглих, а й фактично змінило цей status quo. Відтепер перевазі, яку набуває Україна, можна протидіяти за допомогою авіації, яку не продають в луганському воєнторзі.
Кремль усвідомив, що Україна стала сильнішою, відмовилася йти на капітуляцію і отримала додаткові засоби, які змінили ситуацію. Тому щось потрібно було робити.
Сьогодні Росія залишилася сам на сам із об'єднаним Заходом. Це надзвичайно важлива річ. Так сталося передусім завдяки дипломатії американців – це вони зуміли об'єднати всіх навколо себе.
Але, з іншого боку, Путін і сам посприяв об’єднанню Заходу проти Росії:
- по-перше, вимога росіян юридично зафіксувати нерозширення НАТО спричинила неочікуваний ефект: якщо раніше йшлося лише про членство України та Грузії, яке за лаштунками блокували Франція та Німеччина, то нахабна вимога змінити фундаментальний принцип Альянсу відтепер зачіпає ще й Швецію та Фінляндію, для яких відкриті двері НАТО є важливим фактором у безпековій стратегії;
- по-друге, Росія почала вимагати виведення американських військ, а це завдало б удару по всій центральній та східній Європі;
- по-третє, Москва стала вимагати вивести американську ядерну зброю з Європи, що означало б зробити європейський континент вразливим, тому що тактична ядерна зброя є наріжним каменем стратегії стримування Росії.
Цю динаміку росіяни не врахували, тому зараз вони намагаються розхитати єдність Заходу.
Також росіянам слід враховувати колосальну різницю між Україною 2014-го і сьогоднішньою.
читайте такожЧи варто чекати вторгнення Росії в Україну – інтерв'ю з Олегом Ждановим
Якщо говорити про готовність до війни, то нинішня ситуація кардинально відрізняється від тої, що була вісім років тому. Перш за все, не можна порівнювати українське суспільство та Збройні сили – якими вони були тоді і зараз. Тоді принциповою річчю була навіть не готовність наших військових. Україна за часів Януковича перебувала у стані руйнації, на що накладався вакуум влади, який утворився у Києві. Розпочалися події у Криму, а потім у Донецьку та Луганську. В той момент українське громадянське суспільство, волонтери фактично взяли в свої руки захист держави. Зараз ситуація кардинально інша, оскільки ми маємо діючу владу, як би хто до неї не ставився. Є ієрархія – і військова, і політична. Є легітимний парламент. І, власне, тому ситуація сьогодні значно краща для України.
Також важливою є різниця в позиції наших громадян у 2014-му і сьогодні. Більшість українців не має жодних сумнівів щодо намірів Російської Федерації. Переважна більшість розуміє сутність цієї війни і, безумовно, не має ілюзій, що наші "брати" можуть нас вбивати. Бо вони вже вбили 14 тисяч наших співгромадян. Хоча, на жаль, у нашому суспільстві все ще лишається прошарок, який все-таки не вірить, що ми воюємо з Російською Федерацією – ці люди хотіли би мати дружні відносини з агресором.
Щодо обороноздатності ЗСУ, то велика кількість наших військових пройшла обкатку в бойових умовах – це по-перше. І, по-друге, програми тренувань та навчань із нашими західними партнерами привнесли в нашу пострадянську систему ліпше розуміння сучасної війни.
читайте такожЯкою може бути війна Росії проти України: три сценарії
Ще один важливий момент – озброєння. Звичайно, не можна порівнювати наш арсенал із тим, що є у росіян. У Росії є ядерна зброя, якою нам погрожував Путін, коли анексував Крим. Також у неї є авіація, ракетні війська, танки тощо.
Але в України є і власні озброєння, і ті, що передавалися нашими західними партнерами. Ті ж самі Джавеліни зупинили плани московських стратегів по розширенню зони окупації у східній Україні. Сьогодні кожен бурят-танкіст розуміє, що просування ближче до лінії фронту може означати для нього, що це будуть останні його дії, і він буде знищений.
До того ж, важливою є допомога британців, які нещодавно передали нам легкі протитанкові засоби. Їхнє призначення – ведення війни у місті. І це означає, що, якщо раптом росіяни вирішать піти на широкомасштабне вторгнення і потраплять до наших міст, то танкової переваги в них не буде. Це важливий сигнал: тепер росіяни знатимуть, що їхня техніка буде знищена.
Власне, у нас незрівнянний потенціал, хоч росіяни і переважають нас за кількістю живої сили й техніки. Але це не означає, що ми приречені – у нас є певні переваги. Я вже не кажу про надзвичайно важливий ресурс – волю українців до спротиву і їхню готовність захищати власну землю.
Олександр Хара, експерт Центру оборонних стратегій, дипломат, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
