У 2022 році Зеленському доведеться шукати людей, які здатні пришвидшити розвиток економіки. Тобто тих, які можуть знайти нестандартні економічні рішення та надати їй суттєвий імпульс. Якщо йому вдасться це зробити, він може залишитися при владі і після 2024 року.
Але, як мінімум, уряду потрібні люди, які чітко розуміли б, яку економічну політику проводити, аби в Україні не було коливань і хаосу. Поки що це питання відкрите - і в кадровому, і у змістовному сенсі. Нинішній прем’єр-міністр навряд чи здатен на це. Та тут треба враховувати, що це залежить не тільки від нас, а ще й від сприятливої економічної кон’юнктури та глобальних тенденцій.
Протягом 2021 року змінилася половина кадрового складу Кабміну. Прямої спроби заміни прем’єр-міністра не було, однак заміну йому цього року шукали (але так і не знайшли). Саме тому прем’єр залишився.
Вже точно можна сказати, що у наступному році кадрові зміни в уряді продовжуватимуться, бо Зеленський буде і надалі шукати, як він сам каже, "ідеальних виконавців" — відповідальних і більш ефективних міністрів. Цей процес почався вже зараз і відомо, що деякі міністри знаходяться у зоні ризику.
Можливо, темпи цього разу будуть інакшими, ніж минулого року, однак питання відставки прем’єр-міністра обговорюють і досі. І якщо Офіс президента знайде людину, якій вони зможуть довірити посаду прем’єра (можливо, навіть, ця людина спочатку має пройти випробування всередині уряду на достатньо високій посаді), тоді ця зміна відбудеться.
Теоретично я не виключаю, що зі Шмигалем може повторитися та сама історія, як свого часу з Гройсманом. Шмигаль влаштовує команду президента саме як виконавець - йому дають вказівку і він її виконує (чи, принаймні, намагається), але при цьому йому не вистачає самостійності та креативності. І порівняння з Гройсманом тут доречне, бо йому так само неодноразово пророкували відставку, але, зрештою, він пропрацював прем’єром близько трьох років. Тож, відповідно, і Шмигаль, якщо Рада не підтримає нову кандидатуру прем’єра, може на цій посаді затриматися.
У той же час делікатним є питання відставки міністрів. Зокрема, декілька з них, переважно у соціально-економічному секторі, знаходяться у зоні ризику. Багато чого залежатиме від того, як зі своєю роботою впорається новий перший віце-прем’єр-міністр-міністр економіки. Бо наразі з цією посадою відбувається те саме, що раніше було з міністерством охорони здоров’я і (частково) з міністерством енергетики - хто б туди не прийшов, він швидко йде.
Також у зоні ризику міністр культури, міністр енергетики. Зокрема, подальша доля останнього залежить від того, як Україна пройде поточну зиму і чи станеться енергетична криза.
Але є і актив - ядро уряду, котрим задоволені на Банковій. Тому не варто виключати і того, що деяких міністрів з цього активу згодом можуть перекидати на інші ділянки (як це раніше сталося з Резніковим).
У той же час для міністра юстиції, якому пророкують відставку з 2019 року, також залишаються ризики. Але він дуже активно себе проявив на фронтах деолігархізації і саме тому Малюська поки що демонструє дива апаратного виживання. Адже при всіх своїх ескападах (нестандартних вчинках) він залишається корисним виконавцем і, коли треба, швидко виконує задачі, що забезпечує йому імунітет від звільнень.
Якщо ж говорити про парламент, то варто зауважити, що його перезавантаження у наступному році вкрай малоймовірне, оскільки ці вибори невигідні президенту. Бо юридично монобільшість є - у СН стабільно голосують близько 210 депутатів. Крім того, є стабільні союзники у вигляді двох депутатських груп та декількох позафракційних депутатів. Поки їй нічого не загрожує, у президента зберігається контроль не тільки над урядом, а й над парламентом та фактично усім законодавчим процесом.
Але, безумовно, виключати цього не можна (особливо у такій країні, як наша), адже це теоретично можливо у випадку виникнення гострої політичної кризи, коли не буде іншого вибору, окрім як провести вибори. Однак якщо провести дочасні вибори, це означатиме, що президент втратить більшість (вона, скоріше за все, буде опозиційною) і тоді вплив Зеленського на владу скоротиться до мінімуму.
Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента", спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
