Соціальні мережі вибухнули через повідомлення про нібито "затримання" в окупованому Криму відомого російського терориста Гіркіна-Стрєлкова під час його нібито спроби потрапити до Херсонської області до зони бойових дій.
При цьому одним із "першоджерел" повідомлень про "затримання Гіркіна за паспортом прикриття" на ім’я Сергія Рунова та про його утримання "поліцією" окупантів у Сімферополі став "зліший друг" Гіркіна, інший терорист Безлер, який наразі прислужує на півострові окупантам у якості такого собі "начальника безпеки" "Чорноморнафтогазу".
Звісно, ця вистава побачила світ лише тому, що була саме виставою. Питання у тому – навіщо це шоу було влаштоване. Вже повідомляють, що "затримання" Гіркіна може стати інформаційним "смогом" від окупантів для прикриття їх поточних та майбутніх невдач, або ж – їхніх нових злочинних задумів.
Не буду давати цьому оцінку.
Так само не буду глузувати з попереднього піарного візиту Гіркіна до Криму, який був на початку лютого 2014 року, коли на тепер загальновідомий крейсер "Москва" терористом було доставлено "реліквію" – "християнську святиню з Афону – дари волхвів".
Поставлю питання інакше – кому наразі це вигідно, хто рухає Гіркіним на кривавій кремлівській шахівниці.
Версію маю таку.
Вже чотири місяці Гіркін є "зіркою Інтернету" щодо подій на фронтах російського вторгнення. Кількість "інсайдів", які він викочує на голову "російському глибинному народу", іноді зашкалює.
Таке знаряддя пропаганди під маскою "викривача зради", по-перше, не може існувати без організованої системи джерел серед російських загарбників, а, по-друге, не могло б працювати і три дні без найпотужнішого "даху" в Москві.
Кому ж серед керманичів агресора важливі потоки "інсайдів" від Гіркіна та його нинішнє "переслідування"?
Відповідь насправді на поверхні. Основним лейтмотивом злочинної пропаганди цього терориста є така собі "негайна потреба мобілізації" в Росії, без якої він фактично прогнозує поразку путінського режиму.
Водночас, як відомо, саме від відкритої мобілізації Кремль досі ухиляється та при цьому вигадує дуже характерні її "ерзаци", а саме злочинні "добровольчі батальйони", які в Росії наразі масово формують на регіональному рівні, парамілітарні структури на кшталт "козаків", "вагнерівців", "кадирівців", "народних міліцій" тощо.
Не буду публічно порівнювати в деталях цю фактично масову "махновщину" із системною та злагодженою діяльністю всіх збройних формувань України із захисту Батьківщини, але впевнений, що разючий контраст кожен з експертів добре розуміє.
Є поширена думка, що нібито Кремль організаційно не потягне "відкриту мобілізацію", що нібито він боїться "масового реагування" від власного населення.
Зазначу інше.
Росія є державою, яка зберегла радянську модель статусу армії як структури, яка навмисно виведена з вищої політики вкрай специфічним чином.
Але якщо у демократичних країнах (таких як Україна) безперечно потрібне й доцільне відділення армії від "великої політики" забезпечується системою демократичного владного контролю, відкритої виборної влади та громадянського суспільства, то для авторитарних режимів такі механізми не працюють.
Тому армія в Росії контролюється двома "фундаментальними" запобіжниками – спецслужбами та системою "управлінської вертикалі", яка замкнена на "сірих клерків" Кремля.
Але без демократичних інституцій, без розподілу, змінюваності та виборності влади це може працювати лише у відносно "мирний" час.
Якщо за умов "офіційної" війни та мобілізації, російські військовослужбовці мають отримати власний функціонал, то поточна російська владна система просто очевидно паде, як картковий будинок під час артилерійського обстрілу.
І основним ризиком "офіційної" мобілізації Кремль, очевидно, бачить не власне населення чи економічні наслідки, а саме те, що "вищу владу" буде слід частково віддавати по вуха замараним у міжнародних злочинах російським військовослужбовцям, які її Кремлю вже ніколи добровільно повертати не захочуть.
І хоча московська модель державності в цілому витримувала спроби військових переворотів останні двісті років, ніхто у Москві відчути себе у шкурі Миколи І, якій розганяв декабристів, або ж Хрущова, який фактично дивом позбавився перевороту Жукова, очевидно, не бажає.
Отже, масштабної мобілізації категорично не хоче Кремль, а прагнуть її саме російські військові, вбачаючи в цьому унікальний шанс "перевернути шахівницю", а, може, й вдарити нею когось по скроні. Звісно, не від любові до України чи до демократії, а у власних шкурних інтересах.
Ці російські військові планують спиратися на "гіперпатріотичні" прошарки російського населення, які будуть ресурсом та "цивільним кадровим резервом" для їх системи панування.
А тому шоу Гіркіна, який "за дивним збігом обставин" прямував саме на територію окупованої Херсонщини, де російські військові мають відносну "свободу" своїх кривавих рук, порівняно не лише з Росією чи окупованим Кримом, але й навіть із просякнутими ФСБ та "партноменклатурою" агресора Луганськом чи Донецьком, може мати дуже цікавих замовників.
Це, очевидно, "довга партія", а тому оцінку окремих нюансів перемоги України над поточним путінським Кремлем або ж над гіпотетичною, але справжньою хунтою російських генералів у Кремлі залишу фахівцям.
Втім, невідворотність нашої перемоги над агресором робить таку поточну боротьбу в Росії саме боротьбою за владу, а не за Україну. І ніякі нові "дари волхвів" таку реальність, звісно, ніяк не змінять.
Борис Бабін, колишній постійний представник президента України в Автономній Республіці Крим, юрист-міжнародник
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
