Битва за Київ виграна, битва за Україну тільки починається: чому Росія полізе знову

Російська армія не посипалася. Ймовірного – і, чого вже там, очікуваного і бажаного – катастрофічного обвалу боєздатності армії Мордора не сталося. Можна скільки завгодно насміхатися – і абсолютно заслужено – над килимами і пральними машинками, але, заради бога, не принижуйте подвигу ЗСУ. На Київському напрямку українська армія протистояла сильному і вмотивованому противнику. Це був напрямок головного удару і сюди було кинуто все найкраще, що у них було – ВДВ, спецназ, ССО, "Ка-52", танки Т-90, РЕБ, супутниковий зв'язок і фрегати з підводними човнами.

І вони відходять зараз не тому, що так у Стамбулі домовилися Арахамія з Мединським. І не тому, що це стадо оленів із краденими килимами не здатне більше ні на що, крім як мародерствувати і бухати. А виключно тому, що українська армія – ЗСУ, ТрО, Нацгвардія, місцеві жителі з вилами і отруєними пиріжками, партизани, волонтери – зламали їм хребет. Місяць ламали – і зламали.

Зламали хребет елітним підрозділам російської армії. Десантникам і спецназівцям. Мотивованим і боєздатним.

Українська армія змусила їх відійти. Змусила відмовитися від планів по захопленню Києва. А лізли вони вперед до самого останнього моменту.

Але все ж повальної втечі не сталося. Так, вони кидають техніку, не забувайте, до речі, що в одному угрупованні не тільки спецназ, але й обоз із кухарями, та в цілому це все ж не панічна втеча, а відступ. Деморалізації не відбулося, психологічно вони не посипалися.

Точніше все, що посипалося психологічно, вже відмовилося, втекло, здалося в полон. Залишився кістяк. Мотивований і готовий воювати далі.

Мотивація, до речі, у них дуже проста – ми лосі, ми крутіші за всіх. Краповий берет і тільник. "Ніхто крім нас" і "Де ми, там перемога". Це працює. На жаль.

Що далі? Далі вони продадуть крадені сковорідки і каструлі в Гомелі – до речі, білоруси, ст. 236 КК Республіки Білорусь, придбання або збут матеріальних цінностей, свідомо отриманих злочинним шляхом, до шести років позбавлення – відремонтуються, залижуть рани, перегрупуються і поїдуть на схід.

читайте такожУкраїна і світ ризикують повторити помилки Другої світової війни

За цей час і армія, і російське суспільство в цілому вийдуть на новий мотиваційний виток. Він теж дуже простий – помста.

Росія зараз знаходиться приблизно в такому ж стані, в якому вона перебувала між Першою і Другою чеченськими війнами. Першу Чечню російське суспільство не прийняло. Вона справила шоковий ефект. Кадри палаючої техніки в Грозному, кадри полонених, кадри вбитих, солдатські матері, що ходять по горах з фотографією зниклого сина-строковика і загальне нерозуміння того, навіщо нам завойовувати за Чечню, нехай живуть, як хочуть, тільки що ж совок розпався, свобода, демократія, братство.

За два з половиною роки, що минули з підписання Хасавюртовского миру і до входження російської армії в 1999 в Чабан-Махи і Кара-Махи, з чого і почалася Друга чеченська, громадська думка змінилася кардинально – з "Ні війні" до "Мочити в сортирі". Наші хлопчики не могли загинути просто так. Ну, якщо вже ми поклали стільки наших солдатів, треба доробити справу. І стерти Чечню з лиця землі.

Значну, навіть переважну роль в цьому зіграло знищення вільних ЗМІ, але в цілому це зерно лягло на готовий ґрунт, що чекав його.

читайте такожЗрівняти з землею Дніпро і повернутися для штурму Києва: який подальший план Росії

Зараз у РФ відбудеться те саме. Все, що там могло хоча б махати кульками в загоні і розмахувати стрічками зі знятими черевиками – вже виїхало, втекло, сіло або отруєне. За цей місяць із Росії виїхали близько трьохсот тисяч осіб. Ну, власне, мабуть, це й було все, що там було опозиційного і антивоєнного.

Тепер Рейх буде кришталево чистим уже в прямому сенсі цього слова. Тепер вони почнуть консолідуватися навколо тієї самої ідеї – наші хлопчики не могли померти під Києвом марно. Україна повинна бути притиснута до нігтя. Ми не можемо їм пробачити наших смертей.

Це для вас конструкція "українці повинні відповісти за смерті наших солдатів в Україні" здається суцільною маячнею. Але у них це пречудово вживається в одній голові. Завжди уживалось. На них завжди скрізь нападали – угорці в Угорщині, чехи в Празі, чеченці в Грозному, грузини в Грузії, а українці в Києві.

Тому відбудеться консолідація навколо ідеї помсти. І в центрі цієї консолідації буде Путін. Вони об'єднаються навколо нього.

Тож на даному етапі ми будемо спостерігати процес остаточного очищення рейху від усіх небажаних антивоєнних елементів. Як в армії, так і в суспільстві. Ні там, ні там ніякої деморалізації не буде. Абсолютно навпаки. Ні армія, ні Росія в цілому не посиплються.

Поки що.

читайте такожУ Росії влада затріщала по швах: як війна в Україні запустила руйнування режиму Путіна

Потім, звісно, так. Як завжди там було. У 1914 об'єднувалися навколо батюшки-царя, в 1918 його ж і розстріляли.

Але поки що у них триває етап консолідації і погромів.

Що потім? Потім оперативна пауза закінчиться. І вони полізуть знову. Битва за Київ виграна, битва за Україну – тільки починається. Міністерство оборони України заявляє, що військові РФ готуються захопити Харків. Російські ЗМІ пишуть, що Росія перейшла до другого етапу спецоперації. "Триває широкомасштабна збройна агресія Росії проти нашої держави. Основні зусилля противник зосередив на підготовці до відновлення наступальних дій, щоб заволодіти містом Харків. З цією метою противник налагоджує маршрути логістичного забезпечення угруповання військ, створює запаси боєприпасів, ракет і паливно-мастильних матеріалів", – заявив речник Міністерства оборони України Олександр Мотузяник.

Можна, звичайно, закутатися в ковдру оптимізму оксамитового баритона і вірити, що всіх уже перемогли, орки небоєздатні, там одні утирки і наркомани, біжать від першого пострілу, але це не так.

читайте такожЩо Путін зібрався провернути в Україні до 9 травня

І, до речі, перестаньте тиражувати міські легенди про те, як вони своїх поранених давлять танками. Хотілося б дуже, звичайно, але це не так. Навіть найпростіші все ж здатні до почуття товариства і бажання помсти за Пашку/Льоху/Саню.

Третя серія буде обов'язково. Вони обов'язково полізуть ще раз.

Харків, Одеса, Миколаїв.

Це вони вже заявили.

Я не знаю, чим вона закінчиться. У мене просто немає таких даних. Свої хотілки росіяни озвучили, але питання, чи встануть їм їхні хотілки поперек горла, буде залежати тільки від ЗСУ. Не від переговорів. А від армії.

Але можна сказати точно, що саме ця третя серія буде найважчою, кровопролитною і вирішальною.

Переговори мають хоч якесь значення тільки у двох випадках. Перший – в однієї зі сторін не залишилося сил, і вона змушена йти на поступки. Другий – настав паритет сил, і жодна сторона не може ні просунуться вперед, ні змінити ситуацію.

Поки що ні того, ні того варіанту не проглядається. Обидві сторони мотивовані, готові і хочуть продовжувати бойові дії. Результат буде вирішуватися тільки на полі бою.

І не треба сподіватися, що буде легко. Не буде. Поки що сили у них є. Волноваху взяли. Ізюм взяли. Маріуполь, швидше за все, візьмуть. На жаль. Жити треба в реальності. Коридор до Криму де-факто вже пробитий.

Чи зможуть вони все це утримати – це інше питання. Відповіді у мене на нього немає. Я просто не знаю. Але поки що якийсь час, поки не настане або паритет, або видихання однієї зі сторін, буде так. Поки те, що вони захопили, буде у них.

А далі все буде вирішуватися на полі бою. І залежати це буде від усієї України.

Тож не треба повторювати помилок перед 24 лютого. Ніяких травневих шашликів не буде. Ніяких ура, ми перемогли, ще немає. Оптимістичні новини були вкрай потрібні в перші два-три тижні... Але цей період – період оптимістичної напівправди заради порятунку – закінчився. І йому на зміну повинен прийти період реальності.

читайте такожТри докази того, що Росія бреше про звірства в Бучі

Не можна розмовляти зі своїм народом, як із дитиною, постійно. У якийсь момент зайвий оптимізм стає так само небезпечним, як і суцільна зрада. На війні реальна інформація має вкрай важливу роль. Тепер напівправда – це вже не маленька правда. Це вже велика брехня.

Українська армія показує неймовірний, небачений, фантастичний масовий героїзм. Масовий героїзм – це завжди ціна за помилки керівництва. Пам'ятаєте про героїзм армії США? Я от не пам'ятаю. З часів В'єтнаму. Тому що вони зробили висновки і перетворили війну на точно таку саму рутинну роботу по протоколах, як і медицину.

Так от. Завдання України зараз – не проявляти героїзм. А зробити так, щоб героїзму більше не було. А була звичайна робота за заздалегідь підготовленим планом. З усіма максимально можливо проведеними підготовками. На які ще є час.

читайте такожУ війні в Україні стався переломний момент: чому звірства в Бучі-точка неповернення

І це зараз від усіх залежить. Збирати гроші. Закуповувати ніштяки. Доставляти їх. Вирубувати лісопосадки. Перекопувати дороги. Знімати таблички з назвами вулиць. Дуже дієвий засіб, до речі. Пробивати в підвалах другі запасні виходи. Про що я кричав ще півроку тому. Складати плани евакуації. Тощо, тощо, тощо.

Випити крові вони ще дуууже можуть.

Не потрібно повторювати помилок. Не потрібно відмахуватися від відомостей розвідки і говорити, що Байден нас лякає. І інвестиційний клімат погіршиться. Треба усвідомлювати небезпеки і ризики та – готуватися. Використовувати час по максимуму. Поки він є.

І готуватися, готуватися, готуватися. Буде непросто. І не швидко.

Аркадій Бабченко, російський журналіст, військовий репортер

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред