США та Китай вступають у фазу економічного розлучення: Кущ дав тривожний прогноз

Поки світова економіка входить у фазу посилення суперництва між США та Китаєм, все більше експертів говорять про завершення епохи глобальної "Кімерики" — моделі взаємозалежності двох наддержав. Економіст Олексій Кущ аналізує, чому американо-китайський симбіоз втрачає стійкість, як це вплине на роль долара і які зміни очікують на глобальні фінанси після 2028 року. Детальніше про ризики та нову економічну реальність у колонці автора.

Понад 50 років світова економіка значною мірою розвивалася за моделлю Кімерики, тобто синтезу Китаю та Америки. Модель американо-китайського синтезу протрималася так довго, тому що вона приносила прибуток усім сторонам, що брали в ній участь.

Економічна парадигма США — формувати ресурси сьогодення за рахунок завтрашнього дня.

Ключові параметри: стимулювання внутрішнього споживання та покриття дефіцитів/структурних дисбалансів за рахунок емісії державного боргу та глобальної ролі долара й американської фінансової системи (приплив світової ліквідності в доларові інструменти).

Економічна парадигма Китаю — це формування ресурсів завтрашнього дня за рахунок сьогоднішнього.

Ключові параметри: стимулювання внутрішніх заощаджень для зростання інвестицій, з акцентом на розвиток базової інфраструктури та експортно-орієнтовану модель зростання.

Як бачимо, на глобальному рівні ці дві моделі ідеально підходять одна одній, хоча й є антиподами, як інь та янь.

Але зараз ця модель розпадається, закінчився її життєвий цикл.

В першу чергу тому, що США вже сприймають цю концепцію глобальної співпраці з Китаєм як невигідну для себе.

Тому що за задумом Ніксона і Кіссінджера, на "виході" ця модель мала "перепрошити" Китай і зробити його союзником США (розвиток середнього класу і внутрішній політичний переворот: "гласність" і "перебудова", але в китайському варіанті, а не радянському).

Як розпадатиметься ця модель?

США зіткнуться з необхідністю уповільнення динаміки внутрішнього попиту з одночасним зміщенням акцентів у бік зростання граничної норми заощаджень та інвестицій.

Але це "всередині контуру".

А за "зовнішнім контуром" — "звуження глобальної ролі долара", тобто його ослаблення щодо основних світових валют.

На практиці це означає: скорочення дефіциту федерального бюджету з нинішніх 6% ВВП до 2-3% за рахунок обмеження соціальних витрат і одночасного зростання податків.

На даний момент 70% витрат федерального бюджету — це соціальні витрати.

США — це соціальна держава (судячи зі структури видаткових статей бюджету), причому "роздута" і "перенапружена".

Рецепт лікування зрозумілий, але як "продати" електорату скорочення соціальних витрат і одночасне зростання податків?

Якщо програма буде реалізована, то вона призведе до того, що секвестр соціальних виплат і зростання податків негативно вплинуть на платоспроможний попит американців.

Значна частина доларової ліквідності не буде покрита платоспроможним попитом населення та бізнесу.

Це і призведе до ослаблення долара щодо провідних світових валют і часткової втрати ним глобальної резервної функції.

Зате девальвація долара допоможе пом'якшити боргове навантаження на бюджет, сповільнить зростання самого боргу і дозволить створити стимул для експорту, тобто реіндустріалізації.

Проблема в тому, що Трамп діє нетипово щодо вимог нової парадигми розвитку: на тлі історичного максимуму розміру дефіциту федерального бюджету він знижує прямі податки, а не підвищує, намагаючись компенсувати недобір за допомогою імпортних мит.

Після рішення Верховного Суду США щодо мит — план зазнав краху.

А що потрібно робити Китаю в умовах розвалу Кімерики?

Все з точністю до навпаки: стимулювати внутрішній попит, скорочуючи граничну схильність населення до заощаджень, поступово переорієнтовувати експортно-орієнтовану економіку на внутрішній платоспроможний попит (активізація соціальних програм, наприклад, пенсійних тощо).

Касові розриви, що виникають у потоках ліквідності, Китай перекриватиме за рахунок розвитку системи своїх держоблігацій у юанях (аналог американських трежері), розвитку глобального статусу юаня та китайських фінансових центрів (Гонконг, Макао).

При цьому Китай може знижувати податки та збільшувати соціальні витрати за рахунок розширення дефіциту державного бюджету до 4%, 5%, 6% ВВП.

Якщо образно, то Китай сьогодні — це умовно США 80-х років минулого століття, а США сьогодні — це Китай через 20-30 років.

Коли почнеться активна фаза розбіжності цих двох парадигм?

Швидше за все, вже після каденції Трампа, тобто після 2028 року.

Ослаблення долара поки що стримуватиметься відсутністю реальної альтернативи.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред