Глава Пентагону Ллойд Остін закликав Україну не атакувати російські НПЗ. Він радить бити по військових об'єктах, адже удари по нафтопереробних заводах "можуть вплинути на глобальні енергетичні ринки". Заява, м'яко кажучи, знакова.
"Такі атаки можуть впливати на глобальну енергетичну ситуацію. Україні краще вражати тактичні та оперативні цілі, які можуть вплинути прямо на бій", - радить Остін.
Ми пам'ятаємо, зовсім нещодавно такі меседжі прокидалися через ЗМІ. Україні натякали, що з "бавовною" на НПЗ пора припиняти. Тепер же про це відкрито заявлено на найвищому рівні - самим міністром, і не мимохідь у кулуарах або у випадковому коментарі настирливому журналістові, а на засіданні комітету Сенату США зі збройних сил. Вище нікуди, хіба що Байденом під час звернення до нації (можливо, і це попереду?).
Ясна річ, американці переживають не за глобальні ринки, а за себе. Очевидно, що вибори вже за півроку, а в країні політична криза. США стрімко втрачають позиції на зовнішній арені, і просто вишенькою на торті стане підвищення цін на бензин у країні. А де зростання бензину, там і зростання логістики, а далі зростання цін практично на все для простого американського виборця. І не важливо - прихильника Трампа чи Байдена - і той і інший звик рахувати свої гроші. І ціни, повірте, вплинуть на його електоральні уподобання за умови вмілого підігріву теми популістами.
Реакцією нашої влади поки що можна вважати коментар Центру стратегічних комунікацій при Мінкульті. Там відреагували на заяву Остіна несподівано прямо і жорстко. Мовляв, Україна цінує поради союзників, але вже ліпше б союзники надали обіцяні боєприпаси і забезпечили безперебійність поставок, а російські НПЗ - законні військові цілі України. Адже саме з НПЗ рублики течуть широкою рікою у військовий бюджет РФ - такий посил української сторони.
При цьому, підкреслюється, що для атак на російські НПЗ західна зброя не потрібна - Україна застосовує виключно власні "пташки", неухильно дотримуючись своїх домовленостей з іноземними партнерами.
Чому заява Остіна є знаковою? Вона багато що розставляє на свої місця. З одного боку, Європа, нехай і з запізненням, але почала усвідомлювати загрозу з боку Росії. І, схоже, усвідомлювати, що загроза має системний і довгостроковий характер - на покоління вперед. Адже навіть із плином часу, з умовною смертю Путіна, Росія з величезною ймовірністю продовжить залишатися тоталітарною неофашистською країною. Путін уже встиг вибудувати вертикаль. Виставлено чіткий ідеологічний реваншистський вектор. На прикладному ж рівні - військовий бюджет Росії зростає, а російська армія отримує колосальний досвід на полях битв в Україні.
Хитрий Путін неспроста роками доводив своє населення до скотинячого стану, в якому ця худоба тепер готова за середньостатистичну зарплату європейця йти вбивати кого завгодно і де завгодно. Схоже, все так і було задумано.
З іншого боку, умовний європейський лідер розуміє, що його громадянин трохи розбалуваний, трохи ледачий, про мобілізацію і думати страшно, а контрактні армії не відповідають можливим викликам.
Протягом десятиліть Європа сподівалася на заокеанських друзів з їхніми колосальними військовими бюджетами, відсунувши власну оборону на другий план. Сьогодні ж стає зрозуміло, що демократичні інститути США можуть різко стати недієвими через вплив політиканів. Яскравий приклад - ситуація з обіцяною для України допомогою. Якщо відкинути все лушпиння, у сухому залишку сьогодні питання планетарної важливості - питання допомоги Україні - блокується однією людиною, обраною на посаду навіть не народом США. І ця людина діє під впливом бізнесмена, у якого і посади ніякої немає. Не кажучи вже про те, що його звинувачували у спробі держперевороту.
Хіба не можуть США піти тим самим шляхом і в питанні підтримки своїх союзників по НАТО? Цілком. Навіть відмовка вже готова - самі винні, якщо не виділяли на оборону 2% ВВП.
І сьогодні для Європи все стає на свої місця. При цьому американці, згідно із заявою Остіна, зібралися продовжувати гру з росіянами в кішки-мишки. З одного боку - словесна підтримка України, а з іншого - прохання не послаблювати російську економіку. І це на фоні санкцій, які давно навчилися обходити. До чого призведе така страусина політика, і чи є шанс, що вона зміниться після виборів - питання відкрите.
Який висновок тут може зробити Україна? Опустимо базовий пункт про те, що Росія вже два роки знищує нашу країну, а нам, бачте, по ній бити не можна. І те, що Україна сама вирішує, що їй потрібно робити. Висновок такий, що удари по НПЗ дуже і дуже ефективні, і, безумовно, варто продовжувати. А якщо американці так дбають про глобальні ринки, нехай подумають, яким чином змусити Росію припинити війну якомога швидше. Тоді, може, частина НПЗ і вціліє, і ринки спокійніші будуть. Адже нам, українцям, зараз якось не до глобальних ринків.
Тарас Сидоржевський, головний редактор сайту Главред
Хто такий Тарас Сидоржевський?
Тарас Сидоржевський - головний редактор сайту Главред, український журналіст. Закінчив філфак НПУ ім. М. П. Драгоманова в Києві за спеціальністю "Видавнича справа та редагування". Працював редактором у низці українських інтернет-видань. Пише про політичні події в Україні та світі.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
