Ті, що волають про Мінськ-3, не беруть до уваги, що Мінськ-2 перетворював Україну на конфедерацію, де Росія мала величезний вплив на державну політику через свою "п'яту колону", яка отримувала своє представництво в парламенті, автономні суди, прокуратуру, органи влади, особливі економічні відносини з Росією, вважай зовнішню політику. Всю цю ахінею підмахнув, не дивлячись, Порошенко і підвісив Україну на гачок, який і розпоров країну 24 лютого. І сьогодні вся порошенківська шобла, яка роками верещала про безальтернативність Мінська-2, має нахабство щось лепетати про Мінськ-3 після Стамбула.
Але Стамбул означає, що від "русского мира" не залишається і духу. Ніяких автономій, ніяких важелів впливу на державу через її інститути Росія не має. Зникли вимоги щодо демілітаризації та денацифікації. Перше було найважливішим, тому що питання зміцнення обороноздатності через розвиток ВПК і армії – ключове, оскільки всі наші "партнери" показали ціну "партнерства". У прямому сенсі цього слова.
Росія йде на ці переговори, тому що її примушують європейці, Китай і Туреччина, яким на фіг не потрібна кривава авантюра Путіна. Росія помилилася в оцінці глобальних ризиків афери, стійкості України і довготривалих наслідках. У перспективі п'яти місяців складне виробництво в Росії буде зупинено через санкції. Тому Путін не може не зважати на наслідки. Росія в принципі йде на переговори, тому що стратегічно її ситуація безвихідна.
читайте такожУкраїна може перетворитися на одне суцільне Алеппо: як зупинити Путіна
Коротше кажучи, Європі, Китаю, Туреччині та Україні вигідне припинення війни. США – ні. Чого вони і не приховують. Війна дозволяє США впливати на всіх, залишаючись тихою гаванню. Це суперпозиція.
Однак Україні відведена роль живця, якого Росія повинна заковтнути глибше. Чим глибше, тим краще – менше шансів зіскочити з гачка. Але живець рідко виживає. Нас при цьому годують обіцянками, що ось-ось приїдуть С-300 звідкись. Однак Україну щодня накривають нові ракетні удари, які руйнують стратегічну інфраструктуру, але ні боєприпасів для артилерії РСЗВ, ні найважчої артилерії, ні бронетехніки, ні навіть середньої ППО ми не бачимо. Промова Байдена у Варшаві – приклад смислової порожнечі, яка прикриває страх конфлікту з Росією.
Тому Україна наїлася мантр про гіпотетичні можливості інтеграції в НАТО і ЄС, за які вона, до речі, буквально пожертвувала десятками тисяч людей, знищеними містами і економічними втратами, які в сумі складуть 1,5-2 трлн доларів.
читайте такожНаживка для Путіна: чим закінчилися переговори в Стамбулі
Коротше кажучи, давайте дивитися на ситуацію адекватно. Ці мирні домовленості не з приводу миру, а з приводу перепочинку, який кожна сторона буде використовувати, щоб краще підготуватися до нової війни. Україна після цих подій в принципі повинна зробити ставку на мілітаризацію. Україні потрібне перемир'я, щоб з першого дня готуватися до нової війни.
А для цього потрібно позбутися всього старого та ублюдкового спектаклю Другої Української республіки, де все було на продаж. Тому після закінчення війни одразу доведеться відправляти на вихід усіх, хто не впорався, прої...ав, зрадив, злякав. Стара еліта і зелені довбні думають, що після війни можна буде далі пиляти бюджети і жити приспівуючи. Однак вони повинні розуміти, що з першого дня їх будуть дрючити. Тому що втрати простих людей конкретні і величезні, а роль у захисті держави визначальна.
Народ вимагатиме економічної політики, прямо протилежної експериментам Гетьманцева. ВПК необхідно буде перезапустити кардинально. Це означає, що нові зразки озброєння повинні вироблятися цілодобово. Міністри, глави адміністрацій, які розбіглися, повинні бути викинуті з влади з вовчим квитком. І вони всі зафіксовані.
Ось про що це перемир'я. Яке, до речі, ще навіть не укладено.
Перестаньте бути інфузоріями-туфельками, яких женуть, як стадо, по вузькому коридору уявних "зрад". Саме час зрозуміти, що, поки ми не почнемо дивитися на ситуацію відрізками в 10-20-30 років, Україну будуть рвати всі, кому не лінь.
Ми не можемо отримати все й одразу тільки тому, що нам дуже хочеться. 30 років ми діяли саме в такій логіці і отримали цю страшну трагедію. Але найдурніше буде, якщо навіть із такої трагедії ми не зробимо висновків і почнемо далі ходити по кривавому колу слідом за безглуздими фантазіями про те, що без стратегії, без системної політики, без ресурсів і на голому ентузіазмі ми поставимо Росію на коліна через місяць. Чим закінчується шапкозакидання, ми бачимо на прикладі тієї ж Росії. Ми не повинні повторити її помилку. Для нас її ціна буде максимально високою.
Юрій Романенко, керівник політичних програм Українського інституту майбутнього
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
