Стаття заступника голови Ради безпеки Російської Федерації Дмитра Медведєва "Чому контакти з нинішнім українським керівництвом не мають сенсу" з'явилася для того, щоб дати зрозуміти всім, що переговорів з українським керівництвом немає і не буде.
Медведєв у своїй статті чітко виклав точки дотику, до яких у розумінні Москви Україна повинна прагнути. А оскільки ми до цього не прагнемо і висуваємо власні вимоги при врегулюванні спірних питань, то немає і точок дотику.
Чому саме Медведєв написав цю статтю? Тому що на Заході його розуміють і люблять. Свого часу з цим було пов'язано одне з головних побоювань Путіна: США добре приймали Медведєва і сподівалися в його особі розгледіти хоч якусь ліберальну іскорку. Але – Медведєв виконав домовленості і рівно в окреслений термін передав владу назад Путіну.
Росія прекрасно розуміє, що будь-які питання, що стосуються України, потрібно вирішувати з нашими партнерами, а не з нами. Тому всі думки, викладені Медведєвим, адресовані Вашингтону. Тобто Кремль надав Вашингтону розкладку своєї позиції в переговорному процесі з Україною.
Таким чином, вся ця стаття писалася не для нас. Для нас зазвичай говорить Пєсков, або Путін може статейку написати. А Медведєв – це для Заходу.
Варто відзначити, що Медведєв у своїй статті добре пройшовся особисто по Зеленському. Таким чином, Росія намагається максимально принизити Володимира Олександровича і показати, що з ним ніхто говорити не збирається. Москва готова розмовляти з українського питання зі Сполученими Штатами, але не з Києвом. Діалог із Зеленським вони вважають нижче своєї гідності. От тому Медведєв так жорстко висловився про українського президента.
Медведєв закінчив свою статтю словами про те, що Росії потрібно дочекатися появи в Україні "адекватного керівництва" і з ним вже розмовляти. Виникає питання, яке українське керівництво Москва вважатиме адекватним. А таким для Москви буде, наприклад, Віктор Медведчук або Юрій Бойко, тобто проросійськи налаштований лідер, який буде домовлятися за вказівкою Москви з Донбасом, а з Росією буде тільки дружити і розвивати торговельно-економічні відносини, не поширюючи думку про те, що Росія – це сторона конфлікту.
читайте такожТанці з бубном: чи є про що говорити Зеленському і Путіну
Судячи з дій Москви, російське керівництво не завжди адекватно оцінює обстановку в Україні і не розуміє, чи може до влади прийти умовний Бойко або Медведчук. Якби в Кремлі адекватно оцінювали обстановку в Україні, то, можливо, їхні ідеї коли-небудь і "вистрілили" б в Україні. А так, у них постійні промахи, і вони ніяк не можуть домогтися успіху.
Втім, Медведчук і Бойко – це лише приклад, алегорія. Потрібного Кремлю лідера України можна виростити і за рік, і за півроку. Згадайте, як буквально за чотири місяці Порошенко виріс в лідери і набрав на президентських виборах 54% голосів.
Більш того, в нинішній ситуації Петро Порошенко цілком влаштував би Російську Федерацію. У Росії йому завжди намагалися підігравати, як могли. Згадайте Іловайськ – не могла російська армія в той період війни створити такий "котел" для українських Збройних сил і добробатів. Порошенко, стоячи на трибуні і знаючи, що українські сили в оточенні, що їх будуть громити, не відправив їм військову допомогу, хоча резерв був поруч, буквально в 150 км від місця оточення. Тож Іловайськ на 100% був спільною операцією двох генеральних штабів.
читайте такожПутіну вдалося з Криворізького хлопця зробити послідовного бандерівця
Інший приклад – Дебальцеве. Це також була на 100% спільна операція. Вся країна волала шість місяців про те, що формується "котел", і тільки Порошенко нас запевняв, що ніякого "котла" немає. Навіть коли наші були в оточенні і, як зайці, бігли через поля, щоб врятуватися, тому що Порошенко наказав вивести артилерію і припинити вогневу підтримку українських військ, Петро Олексійович все одно нам доводив, що оточення немає. Хто ж вивів війська з Ізвариного і дав росіянам закрити "котел"? Не міг 54-ий батальйон сам встати і піти з позицій, тим більше, що тоді він займав хороші позиції і міг тримати їх дуже довго.
Ще приклад – українські моряки в Керченській протоці. Вони знадобилися для того, щоб оголосити в країні воєнний стан і скасувати вибори. Порошенко і Путін домовилися б тоді, але, як я розумію, дехто хотів дуже багато, тому вони не змогли прийти до згоди.
Згадайте також "закон про особливий статус Донбасу", який Порошенко протягував усіма силами. Це тривало доти, доки не сталися криваві події під Верховною Радою, що призвели до загибелі чотирьох нацгвардійців. Тільки тоді Порошенко відмовився від лобіювання цього закону. А так, у лютому 2015-го він підписав Мінськ-2, а в серпні вже протягував зміни до Конституції, щоб дати Донбасу "особливий статус".
Порошенко всім влаштовує Москву.
читайте такожСтаття Путіна - ображений старечий бубніж
Після появи цієї статті Медведєва важливо те, наскільки Захід буде враховувати ці сигнали. Перш за все, потрібно розділити Захід на Євросоюз, США і країни англосаксонського клубу. Англосакси і США на цю справу абсолютно не звертають уваги. У них є своя стратегія, для них Росія – не такий вже серйозний противник. Плюс у них є свої інтереси в Україні. Якби наші вожді не намагалися грати в якусь свою гру, як окрема скрипка у великому оркестрі, яка постійно грає не в такт, американці давно б створили тут своє "Порто-франко" під егідою США або Великобританії. Загалом, для них всі ці російські статті не мають значення.
Є, звичайно, в цих країнах лобістські сили, які намагатимуться проштовхувати викладені Медведєвим ідеї, але, загалом, адміністрація Білого дому має своє бачення розвитку ситуації в Україні, і вона постійно намагається підправляти курс нашої країни, аби були виконані всі домовленості Києва і Вашингтона.
Що стосується Євросоюзу, то президент Франції Макрон поки що поза грою – його вибили з цієї арени. А от Меркель щосили намагається догодити Путіну – напевно, хоче вибити собі гарне робоче місце на пенсії. Судіть самі, залишилися лічені тижні її перебування на посаді німецького канцлера, а вона активна, як ніколи: пропонує провести зустріч у нормандському форматі, приїхала до Києва, нагадала нам про "формулу Штайнмаєра" і про необхідність виконувати Мінськ-2. Спираючись на цю статтю Медведєва, Меркель цілком може ініціювати зустріч у нормандському форматі – нібито прощальну, заради підведення підсумків.
Однак Києву зустріч у нормандському форматі зараз не потрібна. Навіщо нам про щось домовлятися зі "збитим льотчиком" Меркель? Нам вигідніше почекати нового канцлера, який, як мінімум, чотири роки буде обіймати цю посаду і з яким ми будемо надалі вирішувати свої питання, розуміючи, що у цієї людини в руках вся повнота влади. А разом із Меркель йде пропутінська епоха Євросоюзу.
Олег Жданов, військовий експерт, полковник запасу, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
