Дивна війна з Росією

Негативне торговельне сальдо України з РФ - як "патріотична діра"....

Володимир Зеленський нещодавно висунув вельми цікаву геополітичну модель, при якій агресор XXI століття в епоху постмодернізму фінансує "за свої" війну проти себе ж.

Щось на зразок Жана-Батіста Емануеля Зорга з "П'ятого елемента":"хочеш зробити все правильно – зроби це сам".

У розумінні Зеленського в Москві думають приблизно в тому ж дусі: "хочеш, щоб війна не закінчувалася, – фінансуй свого супротивника, і бажано на три мільярди доларів на рік".

читайте такожЧому США ніколи не здадуть Україну РосіїА як інакше розцінити слова президента країни на зустрічі з цілою делегацією Конгресу США: "Північний потік-2 "відключить Україну від поставок газу, а значить, "відключить" нас як мінімум від 3 млрд дол. на рік. Нам нічим буде платити за українську армію".

У цій моделі масової політичної шизофренії і роздвоєння особистості виходить, що без Путіна і грошей "Газпрому" Україна навіть не в силах фінансувати свою армію для війни з... Росією.

Приблизно той же когнітивний дисонанс спостерігається і в сфері торгівлі нашої країни з РФ, яка продовжує залишатися найбільшим торговельним партнером України.

Нехай РФ вже у нас і не в топ-3 країн - торгових партнерів, а в топ-5, суть це не змінює.

Тим більше якщо копнути трохи глибше, то ситуація не настільки однозначна, враховуючи, що в світлі торгових обмежень останніх років у відносинах України і РФ виник хабовий посередник в особі Білорусі, яка виконує роль своєрідного товарного "лінка"-посередника на шляху товарних потоків з Росії в нашу країну.

Крім того, навіть чисто білоруські поставки продукції – це опосередкована капіталізація за наш рахунок спільного проекту Мінська і Москви по створенню Союзної держави – чим більше ми купуємо товарів з Білорусі, тим менше РФ доводиться дотувати свого головного союзника.

Таким чином, в оцінці обсягів взаємного товарообігу в частині відносин РФ і України логічно враховувати і параметри торгівлі з Білоруссю.

читайте такожЧи вирве Росія гнилими зубами Україну у НАТО і ЗаходуЯкщо в 2020-му товарообіг України з РФ склав 7,2 млрд дол., то до цієї суми необхідно додати ще й 4,2 млрд дол. взаємної торгівлі з Мінськом.

Сумарно торговий оборот між Україною і союзною державою склав минулого року 11,4 млрд дол. І це не набагато менше нашого торгового партнера номер один - Китаю з 15,4 млрд.дол. І істотно більше партнера № 2 - Німеччини з 7,4 млрд. дол.

Знову виходить якийсь когнітивний дисонанс у розвитку: стратегічний політичний партнер - США, але з цією країною майже не торгуємо і американських інвестицій у нас кіт наплакав.

Плюс американці вводять мита на наш метал у розмірі 25%, не дозволяючи навіть робити з нього локомотиви, які нам продаються (все повинно бути американське, а рівень локалізації локомотивів в Україні забезпечимо за рахунок перефарбовування їх в брендові кольори УЗ – "фарба аж надто у нас дорога").

При цьому торговий партнер номер один для України - Китай, з яким встигли зіпсувати відносини декомунізацією і вигнанням китайських інвесторів з "Мотор-Січі". А також "забувши" в 2019-му привітати з Днем утворення КНР.

Наша промислова продукція не потрібна в ЄС, але при цьому нас годують казками про "промисловий безвіз", який лише прискорить деіндустріалізацію української економіки.

Адже європейці не купують наші котли або насоси не через те, що на них немає прийнятих в ЄС сертифікатів, а тому що вони їм просто не потрібні, що з сертифікатами, що без.

У той же час наша промислова продукція потрібна на пострадянському просторі.

І якщо охолодження торгових відносин з РФ вкладається в логіку останніх років, то яка причина того, що наші торгові представництва "без бою" залишили Казахстан, всю Середню Азію і Азербайджан? Але ж ці країни не визнали анексію Криму і нічим ворожим щодо нас не відзначилися, скоріше, навпаки.

Всі останні роки наша торговельна взаємодія з РФ була об'єктом активної міфотворчості. Згадаймо хоча б міфи з приводу того, "чи торгував би Сталін з Гітлером під час Другої світової війни"? Не вдаючись у подробиці, скажемо тільки, що: так, торгував би.

Гітлер, наприклад, із задоволенням купив би в СРСР нафту і промислові метали, особливо починаючи з 1943 року (якби, звичайно, Сталін погодився).

А той у свою чергу продав би до Німеччини за тверду валюту парасольки і шльопанці, якби в Радянському Союзі їх виробляли.

Тобто мова не в бажанні або в якихось зафіксованих табу, а в існуючих можливостях і готовності іншої сторони на угоди, які підсилюють баланс твоїх інтересів.

Стосовно України і РФ: купівля російського палива, яке в тому числі використовується для заправки наших танків, – це тактичний бал на нашу користь, так само як і транзит російського газу.

Точно так само і продаж наших споживчих і промислових товарів на ринку РФ (не військового і не подвійного призначення) – це мінус в карму імпортозаміщення Росії і плюс до нашого промислового розвитку (зростання ВВП, робочі місця, зарплати і податки в український бюджет).

Так, це не можна назвати стратегією, але це є непоганою тактикою на тимчасовому горизонті вироблення економічного імунітету і резистентності до втрати традиційних ринків.

Простими словами: спочатку потрібно стати сильними і багатими, а потім дозволяти собі широкі жести. Ну а поки "бідний дворянин не може вимагати палкої любові".

За січень - квітень 2020-го обсяг експорту з України в РФ склав 916 млн дол. (5% від загального обсягу), а сума імпорту з Росії в нашу країну - 1,64 млрд дол. (8%). Негативне сальдо склало 723 млн.

При цьому основний дисбаланс спостерігається в поставках палива (-907 млн дол.), що цілком зрозуміло.

Зате навіть у цій політичній ситуації і на тлі деіндустріалізації національної економіки нам вдалося поставити в РФ промислової продукції (електротехніка, котли, реактори і т.д.) з високим рівнем додаткової вартості на суму 241 млн дол. (сальдо + 92 млн на нашу користь).

Україна навіть примудрилася продати в РФ порох на суму в 50 тис.дол.

Дані української митної статистики виявили і регулярні поставки в РФ з України донорської крові і препаратів з неї (як відомо, наш Кабмін кілька років тому дозволив експорт донорської крові з України під тим приводом, що у нас її "надлишки").

Загалом, дивна виходить війна, коли агресору продають порох і вибухові засоби і діляться з ним кров'ю…

Все це в черговий раз показує всю глибину невротичного сприйняття в Україні абсолютно раціональних і прагматичних речей, як-то міжнародна торгівля і економіка.

І хороший приклад в цьому плані продемонструвала Фінляндія В рамках торговельної взаємодії з СРСР після низки кровопролитних воєн.

Мова про модель нульового сальдо, коли обсяг експорту та імпорту між двома цими країнами повністю збігався, а якщо виникало відхилення – воно тут же регулювалося додатковими митами і квотами.

Завдяки цьому жодна з країн не могла вважати себе торговим донором або реципієнтом.

СРСР будував у Фінляндії атомні реактори, а сама модель торгового співробітництва дозволяла фінам отримувати для себе якісну торгову вигоду, коли Радянський Союз постачав деревину, а Фінляндія у відповідь – папір і меблі, тобто продукцію з більш високим рівнем додаткової вартості.

В Україні влада не хоче йти шляхом раціональних і прагматичних відносин, визначивши на законодавчому рівні товари критичного імпорту з РФ і перелік власної продукції, яку нам вигідно продавати на території Росії.

Але спеціальний закон унеможливить кулуарні домовленості і "замети", коли точкові санкції вводяться проти окремих російських виробників не тому, що цього вимагає система національної безпеки, а тому, що цього "вимагають" окремі виробники всередині країни для отримання неконкурентної переваги.

І шкоди від такого несистемного "санкційного протекціонізму" набагато більше, ніж від спеціального рамкового торгового закону, адже замість нульового сальдо ми отримуємо торгову дірку з РФ на 1,5-2 млрд дол. щорічно.

Зате це "патріотична діра".

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред