Спілкуючись з колегами, виявив, що тема нібито "договорняка" з приводу нашого наступу під Харковом продовжує мусуватися і має прихильників. Особисто я не бачу в цій темі елементарної логіки і сенсу. Перш за все, для недоімперії.
Головною підставою для договірнякових припущень служить те, що аж надто жваво драпали недоімперські вояки, кидаючи техніку, боєприпаси і своїх посібників. І що сталося це аж надто на великій території, місцями навіть там, де навіть і боїв-то не було. А ось на кордоні Луганської області наш наступ пригальмував. Мовляв, таке без "договорняка" неможливе.
Ну, те, що наші пригальмували — це все по військовій науці: при нестачі штурмової авіації, як у нас, слід висунутися на відстань, до якого добиває наша артилерія, окопатися, підтягнути тили і логістику, а потім робити ще один кидок. 80 км, на які ЗСУ, в основному, просунулися, це якраз дальність Хаймарсів.
А ось другий резон щодо "договорняка" відбувається з прихованого пієтету перед недоімперією, що і призводить до думки, що терпіти такі ганебні поразки РФ просто не може. Бо велика, могутня і майже непереможна.
Але подивіться на їхні жалюгідні останки від космічної, авіаційної, автомобільної та інших могутніх при Союзі галузей. Так, у нас це взагалі пішло в нуль, але і в недоімперії не краще, просто більше понтів. Так з якого дива це деградоване Держосвіти, кероване мафіозною корумпованою владою, залишиться сильним у військовій сфері? Чому російських окупантів не можна бити сучасною зброєю при сучасній тактиці без жодних "договорняків"?
Істина на поверхні: ЗСУ підготували і перекинули на фронт ударний корпус, оснащений НАТО-вською технікою. Значна частина високо мотивованих бійців корпусу пройшла бойове злагодження у Великобританії (звідси, до речі, і їх бравування англійською термінологією). Ці бійці, маючи точні розвідувальні дані, проломили кволу на обраній ділянці фронту оборону ворога.
А далі в гарнізонах знаходилися підрозділи Росгвардії, які вміють розганяти лише протестувальників, а також луганські "мобіки", які дивуються, чому їх женуть воювати за межі Луганської області. Тобто, і ті, і ті не дуже які бійці. Ось фронт і звалився, а паніка, якої у росіян, як відомо, не буває ніколи, довершила розгром.
Але якщо все ж уявити, що "договірняк" був, то в чому вигоди сторін?
З Україною питань немає: ми громимо ворога і женемо його з нашої землі, українці радіють, у наших військових ентузіазм і кураж.
У Білого дому все теж очевидно: з американською військовою та іншою допомогою досягнута зрима і значуща перемога (не як в Афганістані). Значить, демократи з президентом Байденом на чолі - розумники-красунчики, і на найближчих виборах їхні позиції посилюються.
Але що отримав Кремль? Виття, скиглення і прокляття на всіх своїх болотах? Розчарування і навіть знущання від своїх союзників?
Єдиним значущим досягненням в подібному розкладі могли б бути мирні переговори на умовах, які влаштовують Кремль. Але тоді війська РФ були б відведені організовано, зі збереженням техніки, як вони змогли забратися з-під Києва. Без метушливої вертолітної перекидання резервів, щоб заткнути дірку тришкиного каптана. Це був би черговий "жест доброї волі", а не відвертий драп з переслідуючими колонами ЗСУ.
Знову ж таки, якби рішення про переговори за узгодженим порядком було прийнято у всіх трьох столицях, то росіянські пропагандисти дзвеніли б про це з кожної дірки, щоб закріпити цей факт у світовій громадській думці. Адже світ би переговори активно вітав.
А не так, як зараз, коли оцтово сумовитий Лавров понуро не відмовляється про щось безглузде з кимось перетерти…
Загалом, немає вигод всіх сторін - немає і "договорняка".
Віримо не тільки в ЗСУ, а й у власний здоровий глузд. І вже зараз думаємо, яку Україну будемо будувати після перемоги. І яким силами.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
