Фанфари і реальність.
Звичайно, будь-які удари по терористичних авторитарних режимах, чи то ісламістський Іран, чи то путінська Росія, виправдані. Однак я дуже сумніваюся, що ці удари у виконанні Трампа і його адміністрації будуть ефективними.
По-перше, згаяно час. Бити треба було давно, синхронно з Ізраїлем. У перші дні, коли було знищено керівництво КСІР та іранської армії, завдано болючих ударів "по центрах ухвалення рішень", у разі посилення атак, у країні міг настати хаос. З огляду на ненависть більшості іранських городян до влади, це дало б їм шанс знести злочинний режим. Однак Трамп, як зазвичай, шарахався з боку в бік, ніяк не міг зважитися, що йому вигідніше - бити чи почекати. Боюся, зараз час згаяно. До того ж Washington Post пише, що іранська влада, судячи з усього, встигла вивезти збагачений уран з ядерного об'єкта Фордо за два дні до американського удару. Тоді супутники зафіксували там "незвичайну активність вантажівок і транспортних засобів".
І головне - у Трампа немає політичної волі дотиснути, дотиснути, знищити режим мулл. Він знову "здав назад", цього разу з вимоги капітуляції Ірану. Американська влада вже натякає, що не прагне знищити там нинішній режим. Адміністрація Дональда Трампа зв'язалася з владою Ірану і дала зрозуміти, що удари по ядерних об'єктах були разовою операцією і не спрямовані на зміну режиму в Тегерані, пише газета The Wall Street Journal.
Тобто знову - шарахання і метання. З одного боку - показові удари по ядерному сектору Ірану і парадні фанфари за поки що неясного результату. З іншого - очевидне прагнення американської адміністрації на цьому зупинитися, спроби переконати Іран у тому, що проти нього не ведеться війна.
Ця тактика безперспективна. Безумовно, якщо іранський режим збережеться, він відновить свої можливості зі створення атомної бомби. А потім усе почнеться спочатку.
Трамп у принципі не здатний до якихось цілеспрямованих, систематичних, ефективних дій - тільки до хаосу і метань на тлі самозамилування і переможних фанфар з будь-якого приводу. З "великим ударом" по Ірану відбувається теж саме. Схоже нескінченна війна на Близькому Сході триватиме. Це вигідно і іранським муллам, і Трампу, і Нетаньяху.
Хто такий Ігор Ейдман
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) — російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
