Трамп виходить з процесу, США та Китай дали Путіну час до кінця року

Після зустрічі на полях 80-ї сесії Генасамблеї ООН у Нью-Йорку із президентом Володимиром Зеленським, президент США Дональд Трамп написав пост, у якому різко змінив риторику щодо Росії у війні проти України. Однак навіть після цього розвороту особливих дій з боку США не передбачається, але і їхня бездіяльність теж може бути доволі впливовим інструментом.

Що відбулося? Спочатку Трамп послухав тих, хто спілкувався з Путіним і його оточенням (зокрема представника Віткоффа), і потім у своїх твітах транслював виключно російські наративи — що, мовляв, якби Росія захотіла, вона б захопила Україну й Європу, що санкції нібито працюють тільки в їхніх інтересах тощо.

Він, очевидно, сподівався, що особиста, емоційна підтримка ним Путіна призведе до поступок і припинення війни. Але це – абсолютно наївний підхід. Згодом Трамп побачив, що Путін на це не зважає і продовжує гнути свою лінію, бо без війни нинішня Росія впаде, там почнуться деструктивні процеси всередині, тож терор і репресії всередині країни дозволяють РФ утримувати ситуацію під контролем, навіть за умови примарної опозиції. А це стабілізує Росію навіть за умов економічних труднощів (про брак пального у країні-бензоколонці пишуть самі росіяни). Таким чином Путін продовжує війну; у нього імперські амбіції, і йому потрібно підтримувати стабільність власної влади.

Трамп це, нарешті, зрозумів, і тепер слухає "інший бік" – Володимира Зеленського. Від нього він почув і транслював назовні оцінки щодо готовності повернення до кордонів України 1991 року "і навіть більше". Тобто що ми нібито будемо захоплювати Таганрог, Кубань згідно історичних карт. Тобто його позиції полягали у транслюванні міфічних російських наративів. Так само, як і українських. Насправді те, що збирається робити Трамп, — це поступове відсторонення від процесу.

Він каже: США будуть продавати (не передавати) зброю Європі, а далі вже хай Європа сама вирішує, що з нею робити. Хоче — передає Україні, хоче — озброюватиме європейські країни. США ж залишають за собою право впливати: комусь дадуть, комусь — ні. Наприклад, Данії можуть не дати, бо вона надто самостійна, а Великій Британії дадуть. Можуть захотіти вплинути на Угорщину, а можуть і не впливати.

Тобто Трамп змінив свою точку зору на протест і поступово демонструє бажання відійти від процесу. Якщо проблема не вирішується, він просто перекладає її на когось іншого — наприклад, на Європу. Виходить: "Це війна Європи, от нехай Європа й займається".

Якщо ж Китай активно включиться і досягне якихось результатів у мирному процесі, тоді Сполучені Штати теж будуть змушені повертатися до нього. Зараз, судячи з його заяв, складається враження, що Трамп готовий дистанціюватися, переклавши відповідальність на Європу, залишивши за собою лише бізнесовий інтерес — торгівлю зброєю з тим, з ким вважатимуть за потрібне.

Тобто не йдеться про реальну підтримку: ні про безоплатну допомогу зброєю чи фінансами, ні про передачу технологій. Швидше навпаки — від України до США може відбуватися відтік ресурсів. Тому важливо дивитися на практичні дії. А практичні дії — це анонсоване відсторонення США від конфлікту.

Рекомендуємо:

У Трампа може урватись терпець, на РФ чекають проблеми - віцепрезидент США

Треба розуміти, що Трамп поважає Путіна і навіть певною мірою йому заздрить: Путін вміє використовувати державні посади для власного збагачення й укріплення влади, діє безвідповідально і, прагне правити вічно, допоки живий. Це імпонує Трампу, який теж мріє бути схожим на такого лідера, але одночасно він не вважає Путіна рівним собі — з огляду на те, що Трамп представляє найпотужнішу в економічному й військовому вимірах країну, Сполучені Штати. А от до Сі Цзіньпіна він ставиться інакше: приклад Сі для нього працює менше, але його він вважає рівним собі, оскільки Сі так само є очільником країни, яка теж надзвичайно потужна в економічному, науково-технічному і військовому сенсі.

Якщо Трамп домовлятиметься з Китаєм, він, навіть не замислюючись, відкине усе інше. Бо взаємини з Китаєм і позиція Сполучених Штатів у протистоянні з Китаєм незрівнянно важливіші для Трампа, ніж Росія, Україна, Європа, Тайвань чи будь-що інше. Фактично Трамп пропонує Сі Цзіньпіну схему, про яку мріє Путін: "Давай сядемо разом, як дві найпотужніші держави світу, і вирішимо, як припинити війну в Україні, а потім поставимо усіх перед фактом. Тобто, мовляв, ти натиснеш на Росію, я натисну на Україну, спільними зусиллями ми вплинемо на Європу, і вони зроблять те, що ми захочемо. Проте нинішня позиція Сі Цзіньпіна, вказує на те, що він не підтримує такий підхід: результату не буде, якщо не залучити до процесу всі сторони — Росію, Україну та Європу. Якщо буде якесь просування у цьому напрямку, то в межах концепції Трампа — діяти удвох — він, звісно, не згадуватиме ні про Європу, ні про Росію, ні про Україну. Він просто тиснутиме вперед заради цього розподілу світу.

Тому найбільш вірогідним варіантом завершення війни в Україні наразі є заморожування лінії фронту, створення демілітаризованої зони по обидва боки від нього за участі представників Європи та, можливо, не самого Китаю, а тих, кого він рекомендуватиме. У такому випадку Китай може сам безпосередньо не входити в процес (як і Сполучені Штати — не заходити на територію України), але може запропонувати когось іншого. Це може бути, наприклад, Казахстан чи інші середньоазійські республіки, з якими в Китаю тісні відносини. Тобто йдеться про заморожування й фактичне визнання Україною того, що ці території окуповані та контролюються Росією, хоча юридично вони не визнаються російськими. У такій ситуації, якщо ми визнаємо, що не контролюємо ці території, це означатиме, що Росія може вести там бізнес, залучати інші країни, і Україна формально не матиме нічого проти.

Тобто ми визнаємо, що не контролюємо ці території, а Росія робить там усе, що вважає за потрібне і не можемо висувати претензії, якщо, наприклад, якась інша країна — той самий Китай — почне видобувати там корисні копалини, скажімо, в Донецькій області.

Китай, своєю чергою, хоче отримати від Сполучених Штатів гарантії (і це можливо у зв’язці з іншими економічними домовленостями), що з Росії буде знято частину санкцій, які більше не відновлюватимуться. Це стосується і санкцій Європи, і санкцій США — тих, які можуть прямо чи опосередковано впливати через Росіюна інтереси Китаю.

Фактично Пекін хоче, щоб загроза вторинних санкцій проти Китаю була повністю знята. І Трамп може піти на це, якщо Китай поступиться у своїй територіальній і торговельно-економічній експансії щодо США — наприклад, погодиться на певний розподіл торговельних зон. У такому разі Трамп може надати Китаю гарантії безпеки для його торгівлі. Адже в першу чергу будь-які домовленості для Трампа — це гроші. Відповідно, фінансові інтереси стоять на першому місці, і саме вони визначають його підхід до економічних санкцій, якими він оперує. Тобто він прагне заробляти гроші та водночас обмежувати супротивників і конкуренцію за допомогою санкцій. Зараз Трамп готовий домовлятися з Китаєм і, відповідно, знімати певні санкції. А без Китаю мирного врегулювання, реального і більш-мен справедливого, точно не буде.

І незважаючи на те, що Китаю є чим дістати Росію (як і США – Китай), складається враження, що і від Китаю, і від Сполучених Штатів Путін отримав фактичний дозвіл захопити стільки території України, скільки він зможе, до кінця цього року. Внутрішньо в Росії він декларує, що війна високої інтенсивності триватиме щонайменше до кінця 2025 року. А, мовляв, ближче до зими, навіть раніше, ніж до кінця року, потрібно буде переходити до практичних переговорів.

Зараз між сторонами відбуваються переговори та контакти, але результатів щодо миру гарантовано немає. Можливо, буде якийсь обмін військовими або тілами загиблих, але це не означає реального прогресу у мирному процесі. Ближче до зими Росія, ймовірно, буде змушена вести переговори з певною перспективою отримати результати. Цьому також сприяє економічна ситуація всередині Росії. Крім того, вже розпочалася певна пропагандистська підготовка — ще не активна пропаганда, але помітна підготовка населення до подальших дій. Зокрема, блогери, які повністю орієнтовані на Кремль, починають висловлюватися про те, що нібито РФ відвернула загрозу нападу НАТО, тобто цілі "СВО" практично досягнуті. І що, мовляв, росіяни вже "не загрожують всій Україні", а лише "захистили Донбас", як і обіцяли. Втім, Путін наразі зосереджуватиметься на захопленні території у будь-якому можливому напрямку в Україні, щоб на переговорах виторгувати собі те, що вважає за потрібне.

Зі свого боку Зеленський вітає цю розмову з Трампом як певну перемогу у світі слів, а не дій. Це демонстрація того, що Трамп зберігає певні позиції щодо України та особисто щодо Зеленського, якого Трамп назвав "мужнім хлопцем". У цьому сенсі це можна розглядати як ідеологічну, а фактично й особисту перемогу. Але впрактичному сенсі, окрім можливої співпраці у виробництві безпілотників спільно зі Сполученими Штатами та передачі деяких технологій, нічого суттєвого не передбачається.

Олександр Кочетков, політичний аналітик, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред