Перебуваю під враженням від опублікованого дослідження New York Times (нарешті вони замість своїх пацифістських марень зайнялися чимось путнім) про події в Бучі в березні цього року. Детально і скрупульозно, на основі наявних документів, білінгу дзвінків, свідчень місцевих жителів, фото - і відеоматеріалів, радіоперехоплень і всього іншого вони відновили картину того, що сталося.
Причому вони заздалегідь сказали, що це лише невелика частина всієї картини і стосується вона подій, що трапилися тільки на одній лише вулиці Яблонська. Це дослідження розкриває картину вбивства кількох десятків мирних жителів. У той час як всього в Бучі було вбито орієнтовно 400 осіб. Але навіть цього достатньо, щоб прийти в жах від того, що там сталося.
Я не буду повторювати ті факти, які були наведені: кожен охочий може сам подивитися весь цей матеріал, він знаходиться у відкритому доступі. Є навіть з російськими субтитрами. Але там саме, що наведені лише факти. Без висновків. І ось вам мої висновки.
Отже. Ці численні вбивства скоїли десантники 234 полку знаменитої Псковської дивізії ВДВ. Це доведений факт, з яким неможливо сперечатися. Встановлено конкретні імена та прізвища військовослужбовців, які брали участь у цих вбивствах. Наведено їх фотографії.
Ідентифікований і командир цього полку, який багаторазово фігурує на фото і відеозаписах, а також в радіоперехопленнях. Це полковник Артем Городилов. Він прекрасно був обізнаний про те, що творять його підлеглі. І ніяк це не зупинив протягом усіх тих кількох тижнів, протягом яких його полк перебував у Бучі.
Папа Римський Франциск запевняв свою паству в тому, що звірства в Бучі вчинили буряти. Його аргумент був простий: він говорив, що неможливо собі уявити, щоб таке могли зробити християни. Змушений його розчарувати. Це були в переважній більшості - молоді російські хлопці. Ось рівно такі, яких ми зустрічаємо на вулицях російських міст. Самари, Пензи, Краснодара... і навіть Москви і Петербурга.
Не чеченці, не дагестанці, не контрактники-таджики. І не марсіани. Це були російські солдати. Які йшли звільняти "братів". І вбивали шістдесятирічних велосипедистів. Сорокарічних жінок. П'ятнадцятирічних підлітків.
Хлопчик на велосипеді віз додому картоплю. Хлопчик. Віз картоплю. Убили. Жінка їхала на мікроавтобусі. Убили. Іноді просто заходили в будинок і вбивали чоловіка на очах дружини. Навіщо? Путін! Ау! Навіщо? Полковник Городилов! Чому ти це не зупинив? Ти вважав це правильним?
Ок. Я не дуже високої думки про людство. І багато йому готовий пробачити. На десятому місяці війни, в запеклості і на межі божевілля від загибелі товаришів або членів сім'ї, якийсь очманілий від довгого бою військовий може зірватися і розстріляти полоненого. Я це не виправдовую, але мені хоча б зрозумілі мотиви.
Але всього лише на десятий день війни, військовослужбовці полку, який ще навіть не був толком в бою, за власною ініціативою, просто так, вбивають навіть не ворожих полонених, а звичайних мирних жителів? Може мені хтось пояснити - навіщо? Яка мета? Як це вони самі собі пояснювали?
Мені вже плювати на Путіна або Пєскова. Ці персонажі будуть до останнього все заперечувати і викручуватися. Їхні пояснення не викликають ні найменшого інтересу. Мені хочеться почути не їхні розповіді, що це все фейки і наклеп, тим більше, що наведені факти вбивчі і заперечувати їх безглуздо. Мені хочеться насправді зрозуміти, як таке можливо? Що рухало цими псковськими десантниками? Що вони думали, коли вбивали просто так, впиваючись своєю безкарністю? Адже не стане ж людина щось робити без будь-якої мети, правда?
Ці люди ніяк їм не погрожували. Вони не представляли для них ніякої небезпеки. Я не знаходжу ніякого іншого пояснення крім того, що вбивства доставляли цим солдатам задоволення. Ні, ну серйозно: а навіщо ще потрібно було вбити хлопчиська, який ніс пів мішка картоплі? Я не бачу інших причин.
Коли я вчився в школі, у нас був такий місцевий хуліган, у нього кличка була - Комар. Це був такий дрібний шкет, зовсім закінчений...Він був псих.
До сьомого класу він вже був весь в наколках, курив як паровоз і пив самогон. Завжди тягав з собою небезпечну бритву і трохи що - виймав свою "мийку" і погрожував нею. Міліція махнула на нього рукою, з дому він давно втік і жив по горищах, а до дев'ятого класу його знайшли мертвим на березі річки: передоз якогось самопального марафету.
Так ось: він мучив бездомних кішок. Вішав їх, розрізав живцем на частини, здирав з них шкуру. І відверто зізнавався, що це приносить йому задоволення. Всі без винятку пацани в окрузі вважали його ідіотом і цуралися його. Навіть схильні до криміналу.
Ось це досі була єдина людина в моєму житті, якій вбивство приносило задоволення. І ось тепер - ці гвардійці-десантники. Ордена Кутузова 3-го ступеня 234-го гвардійського десантно-штурмового полку імені Олександра Невського.
Якщо це кадрова еліта армії - то тоді це не армія, а дурдом. І командують нею такі ж психи, як ці десантники. Тобто це психлікарня, в якій немає лікарів, а заправляють там такі ж психи як і решта контингенту. Недарма у Путіна пика все більше і більше на Чикатила схожа. Все-таки, як не крути, а щось є в такій науці, як фізіогноміка…
Ну, ви як хочете, а у мене просто руки опускаються. Ось просто жодної зачіпки. Це абсолютно безнадійний випадок. Господи, пали! Люди! Біжіть звідти! Просто світ за очі! Не обертаючись! Щоб не перетворитися на соляний стовп.
Наше діло правильне. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.
Слава Україні!
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
