ОБСЄ призупинила свою спостережну місію на окупованих територіях Донецької області України через протести бойовиків біля її штаб-квартири в окупованому Донецьку. Бойовики пікетували спостерігачів ОБСЄ, вимагаючи звільнення свого "офіцера", затриманого українськими військовими, який зі зброєю і пов'язкою Спільного центру з контролю і координації (СЦКК) під виглядом розмінування проводив розвідку позицій ЗСУ поблизу Золотого.
Цей інцидент спричинить зміну конфігурації в переговорах і змінить розстановку сил. Україні важливо грамотно скористатися цією ситуацією. Адже, по суті, представники незаконних збройних формувань (НЗФ), підконтрольні Російській Федерації, захопили в заручники місію ОБСЄ, яка є посередником і спостерігачем.
Яка б не була ця місія, зараз ми не будемо оцінювати якість її роботи. Хоча, слід зазначити, вона помітно змінилася останнім часом – простежується позитивна для нас динаміка. Якщо говорити фразами з мемів, то іноді місія ОБСЄ щось бачить.
Однак у даному випадку справа не в тому, як працює місія ОБСЄ, а в тому, що ця місія є єдиним формально незалежним спостерігачем, що має доступ до окупованих територій. Формально це "очі" і "вуха" міжнародного співтовариства, незацікавлена сторона. Формально, тому що ми знаємо масу прикладів, коли порушувався головний принцип – неангажованість. І от цю умовно неангажовану сторону представники Російської Федерації і підконтрольних їй НЗФ беруть у заручники.
Виходить, що Росія і бойовики власними руками дають нам серйозні козирі для подальшого переговорного процесу. Адже в останній рік Російська Федерація в рамках Тристоронньої контактної групи намагалася з нами грати в гру – "хто перший проявить неконструктивність, хто перший грюкне дверима, у кого першого здадуть нерви, той і програв". Зараз ми бачимо, що нерви здали у Російської Федерації. Її фокус зі спробою видати за спостерігача СЦКК представника бойовиків не вдався.
Як відомо, СЦКК складається зі сторін-учасників конфлікту – України та Росії. Російські офіцери залишили СЦКК наприкінці 2017 року. Отже, єдиною легітимною стороною СЦКК залишилися українські офіцери. Росія хотіла і тут легалізувати бойовиків, спробувавши представити їх стороною конфлікту на рівні цього об'єднання.
Таким чином, на представників НЗФ незаконно надягали нашивки СЦКК, а називали їх "СЦКК "ЛНР" та "СЦКК "ДНР". Проблема тільки в тому, що в СЦКК таких сторін немає. І та ж ОБСЄ у своїх звітах неодноразово називала цих людей "членами збройних формувань, що надягли на себе нашивки "СЦКК" ДНР" або "СЦКК "ЛНР". Тобто ОБСЄ ніколи в житті не визнавала бойовиків стороною СЦКК.
Після того, як українські військовослужбовці затримали бойовика, який знаходився там, де не мав права перебувати, причому зі зброєю, у РФ просто здали нерви – вона зрозуміла: фокус не вдався.
Як правило, нервові кроки ведуть до подальшої низки помилок, що ми й побачили. Замість того, щоб вимагати видачі цього бойовика і погоджуватися на умови, які теоретично могла б висунути Україна, бойовики вирішили блокувати представників СММ ОБСЄ.
Умовно кажучи, Україна могла зіграти на тому, що вона видасть затриманого бойовика, якщо РФ офіційно визнає: з тих пір, як вона в 2017 році залишила СЦКК, ніяких інших сторін там не з'являлося. Це як варіант. Але Україна пішла далі: цій людині висунули звинувачення. А, значить, про видачу цієї людини на окуповану територію не може бути й мови.
Замість того, щоб вести переговори про обмін утримуваними особами або про щось подібне, бойовики вирішили блокувати представників ОБСЄ в тих точках на окупованих територіях Донецької області, де вони зараз знаходяться. От і пішла помилка за помилкою.
Таким чином, представники НЗФ, як і Росія, показали своє справжнє обличчя. Тим самим Росія підтвердила, що, по-перше, всі накази віддаються з РФ, по-друге, що для неї нічого не означає гуманітарна складова конфлікту, зокрема, життя незалежних спостерігачів, представників інших держав. Замість того, щоб вести діалог, про який росіяни так уперто говорили в ТКГ, підкреслюючи власну здатність домовлятися і недоговороздатність України, вони вдалися до терористичних методів.
Думаю, цей інцидент буде врахований при плануванні нових зустрічей, зокрема, нормандської зустрічі на рівні міністрів закордонних справ. Навряд чи для Росії це матиме якісь фактичні наслідки, наприклад, нові санкції. Навіть якби санкції в цьому випадку могли бути застосовані, вони не стали б масштабними і поворотними.
Однак у даній ситуації Україна цілком може розвернути "глибоку стурбованість" Заходу, яка виникне через цей інцидент, собі на користь у рамках переговорів. Ми повинні домогтися того, щоб наші західні партнери зафіксували, що саме Російська Федерація проявляє недоговороздатність, а також порушує правила і нехтує долями людей. А тому, можливо, потрібно тиснути не на Україну, змушуючи її виконати політичний блок вимог, а вимагати від РФ виконання її зобов'язань, перш за все, гуманітарних.
читайте такожПутін закинув ноги на стіл і знущається над заходом
Тут доречно згадати Паризьке комюніке, за яким Росія не виконала жодного свого зобов'язання, перш за все, гуманітарного характеру. Це стосується і недопуску представників Міжнародного Комітету Червоного Хреста до утримуваних осіб на окупованих територіях, і відкриття двох нових КПВВ, які заблоковані Російською Федерацією.
Отже, цей сюжет актуалізує цілий пласт питань і показує єдину лінію презирства Росії до мирного населення, що проживає на окупованих територіях, і сторони, до якої РФ постійно намагалася апелювати як до спостерігача. Хоча ні для кого не секрет, що ті росіяни, які були інфільтровані в місію ОБСЄ, носять погони, причому абсолютно відкрито.
Марія Кучеренко, політичний аналітик, спеціально для головреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
