У Зеленського є три шляхи для зміни Мінських угод

Секретар Ради національної безпеки і оборони (РНБО) Олексій Данілов переконаний, що виконання Мінських угод по Донбасу в нинішньому вигляді загрожує руйнуванням України і саме тому їх необхідно переглянути.

Не пройшло і восьми років, як влада дійшла до розуміння, яке ще з 2015 року висловлювали експерти і попереджали, що підписання Мінських угод де-факто означатиме руйнацію суверенітету України. Тож якщо шукати зраду у Порошенка, то не у постачанні вугілля з ОРДЛО, а саме у підписанні ним Мінських домовленостей.

Але з того часу ситуація постійно погіршується - скоро власники майже мільйона російських паспортів, що роздані в ОРЛДО, можуть стати членами російської правлячої партії (хоча може про це і не здогадуються) і добре, що наші очільники не тільки це розуміють, а й здатні сказати про це публічно.

Передісторія така, що Україна з часів пізнього Порошенка намагалися протиснути корекцію Мінських домовленостей - мовляв, спочатку безпекові питання і роззброєння бойовиків, а вже потім політичні. Росія під час останньої зустрічі у Нормандському форматі чітко і ультимативно заявила, що імплементувати "Мінськ" треба лише у російській трактовці і починати з прямих перемовин між офіційною владою Києва і самопроголошеними республіками.

читайте такожДонбас і Мінськ-2 - тільки привід: чого насправді хоче РосіяЦі два тижні, до наступного раунду перемовин у Берліні, дані Україні "на подумати", а іншим членам нормандського формату на те, щоб вони якось вплинули на українське керівництво, аби вони посунулось щодо імплементації Мінську.

Добре, що начебто українське керівництво посуватися не хоче. Не важливо, чи це тому, що воно таке патріотичне, або тому, що воно реально побоюється, що вулиця "змете" цю владу - головне, що вони починають публічно "огризатися".

Звісно, це жодним чином не впливає на розв’язання конфлікту, бо позиції сторін залишаються сталими, а от у переговорах між США та РФ це матиме значення, адже саме там і будуть вирішуватися безпекові питання.

У демократичному світі зважають на волевиялення громадськості, тобто аби вийти з цього становища Зеленському, у якості варіанту, варто було б вдатися до референдуму щодо повернення-неповернення Донбасу.

Крім того, не зайвою була б і робота парламентської комісії по розслідуванню порушень Конституції. Це вже триває по подіях в Іловайську, Дебальцевому, звідси ж випливає і "Мінськ-2". Це дозволить публічно довести юридичну нікчемність Мінських домовленостей, які були укладені під військовим тиском.

Третій варіант ще кращий - через Верховний суд розібратися з державною зрадою тих, хто укладав ці домовленості, що також зробить їх юридично нікчемними.

Відповідно, можна йти цими трьома шляхами одразу і кожним окремо, головне мати рішучість. Чи знайдеться вона на це у Зеленського - невідомо. Але можна зауважити, що рішучість у президента виникає у двох випадках - якщо йому світять аплодисменти у вигляді зростання рейтингів і всенародного визнання, або ж коли є реальна загроза з боку вулиці. Якщо буде складатися можливість перетягнути до себе патріотичний фланг електорату або будуть такі протести, що краще буде відмовлятися від Мінську, то ці два варіанти можуть допомогти. Усе інше тут малоймовірно, бо Зеленський - людина емоцій і рефлексування, тобто він діє у відповідь. Тобто так чи інакше йому доведеться впадати у крайнощі, бо усе, що посередині, не спрацює.

Олександр Кочетков, політичний аналітик, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред