Україна скучила за позитивом

Україна настільки скучила за позитивом, за досягненнями, хоч в якій сфері, настільки втомилася від рукожопості, ідіотизму, програшів і невдач, що вона шукає будь-яку перемогу на будь-якому полі, де тільки можна.

Таких полів на цей момент виявилося всього два. Євробачення і футбол.

Євробачення пройшло. Залишився футбол.

І тут, начебто, все добре. Збірна показує відмінні результати.

Проблема тільки в одному.

У тому, що це - замінник.

Футбольні перемоги - це замінник перемог в реальному житті.

Це - ерзац-перемоги.

Бажання показати світу, а, головне, відчути, нарешті, самим, що ми не якісь там гречкосії, і здатні перемагати і досягати успіхів, стало вже настільки сильним, що мені в стрічці цілком серйозно трапляються розмови про те, що футбол може виявитися новою національною ідеєю України.

Ні. Не може.

Для того, щоб футбол - або будь-який інший вид спорту - став національною ідеєю, потрібні дві умови.

Перше - ви Канада.

Друге - ви Бразилія.

Ну, з Бразилією все зрозуміло. Ніякого іншого шансу вирватися з фавел з дикою убогістю, злочинністю і нарковійнами, у дитини, народженої не в елітному районі Ріо, просто немає. Тільки футбол. Ні науки, ні бізнесу, ні мистецтва, ні музики, ні просто нормальної роботи на рівні середнього класу у нього не буде. Тільки футбол. Тому, якщо не хочеш померти в двадцять два роки в черговій перестрілці за кокаїнум, бери ногами м'яч і штовхай його, як ніхто. Жодних інших шансів у тебе не буде.

Так, дійсно, це мотивує, як ніщо інше.

Але, я думаю, це зовсім не той шлях, якою хотілося б вибрати Україні.

А ось що стосується Канади…

У Канаді дійсно національною ідеєю є хокей. Проте. Національною ідеєю він став тільки тоді, коли були вирішені всі інші питання. Питання незалежності від імперії. Питання побудови держави. Питання побудови середнього класу. Питання високого рівня життя. Освіта. Медицина. і т.д.

Зайняло це у канадців років сто п'ятдесят.

І тільки після того, як всі основні питання були вирішені, і робити, за великим рахунком, стало нічого - всі ламанулися в хокей. Досягати і доводити там.

Тому що все інше вже досягнуто і доведено.

Проте.

О'кей, щоб не розтікатися думкою по дереву. Просто на прикладах. Від будинку, в якому я живу. Погнали.

На дванадцять годин, двісті метрів - бігова доріжка, тренажери, зона здоров'я.

На тринадцять годин, чотириста метрів - дві школи, дитячий садок. У кожного - свій стадіон. В однієї школи і садка - свої басейни.

На чотирнадцять тридцять, метрів сімсот - басейн. Ну і фітнес, сауна та інше супутнє.

На п'ятнадцять тридцять - картинг і мотоспорт для підлітків. Кілометри три, щоправда.

На шістнадцять, триста п'ятдесят метрів - зона здоров'я, відкритий басейн, каяки, байдарки, віндсерфінг, кайт-серфінг, цей, як його, серфінг на парапланах, і перегони на глісерах. Ось, натуральні, триста кілометрів на годину і все таке.

На шістнадцять тридцять, триста метрів - дискогольф.

На вісімнадцять, кілометр - басейн і два льодових палаци.

На дев'ятнадцять, три кілометри - зона здоров'я, супсерфінг, кайт-серфінг і знову всі інші серфінги.

На двадцять, кілометр - великий фітнес-центр.

На двадцять один, триста метрів - басейн, спортцентр, зона здоров'я, тренажери.

читайте також"Тремтіть, британці!": Мережу підірвала перемога збірної України в 1/8 фіналу Євро-2020Стовідсотково я щось упустив, але навіть і з цього - на відстані не більше кілометра у мене чотири басейни, кілька фітнесів, водного спорту просто до біса і незліченна кількість тренажерів, столів для пінг-понгу, волейбольних майданчиків і всяких інших крос-фітів. Це просто через будинок.

Причому тренажери, які стоять тут на вулиці, ось просто у дворах - це не те, що на Гідропарку. Спортмістечко на Гідропарку - це, ви вже вибачте, але просто ганьба європейської столиці. Це жах дикий. Такого в принципі бути не повинно. Тим більше, якщо в місті мер - чемпіон світу.

Ні, тут у дворах стоять натуральні тренажери, які стоять в дорогих фітнесах.

Я повністю можу робити базовий комплекс, абсолютно не заходячи в спортзал. Для цього мені потрібно поєднувати всього два майданчики. Штанга для жиму лежачи на шістдесят кілограмів. Ось просто у дворі. Виходиш, і тиснеш.

Для людей з обмеженими можливостями на інвалідних візках - є свої спортмайданчики.

Вони зустрічаються рідше, але вони є.

Про бігові і велодоріжки я просто мовчу. Вони ось уже просто скрізь. Вийшов - і побіг. Або поїхав. На великому. І можеш втекти хоч до сусідньої країни. Хоч зигзагом. Велосипедних доріжок, я думаю, тут більше, ніж автодоріг. Причому жоден електросамокат тебе в спину не розчавить, можеш бути в цьому впевнений.

Коротше, тут не можна вийти з дому, щоб не потрапити в спорт.

При цьому, я поняття не маю, яке місце в турнірній таблиці займає збірна цієї країни з футболу. Якщо і займає - то десь в самому низу. На задвірках бовтається.

Тому що не футбол був тут національною ідеєю.

А ось це ось все.

Не ерзац-перемоги.

А натуральні.

Чи можна зробити подібне в Києві? Ні. Не можна.

Чому?

Тому що не можна просто взяти і намалювати велодоріжку на Червоноармійській опівдні в корках. Тому що я в житті не поїду влітку на велосипеді з Лівобережки Метро-мостом і далі набережною в плюс тридцять. Чому? Тому що альвеоли відкриваються, а дихати цим вихлопом навіть в закритому салоні з кондиціонованим повітрям і рециркуляцією неможливо.

Це буде не спорт. Це буде газова камера.

Я хоч і курець з тридцятирічним стажем, але навіть я не готовий ставити над собою такі експерименти.

Тобто, для збільшення числа громадян, які пересіли на велосипед, потрібне запровадження стандартів яких-небудь Євро-5.

Чи можливо це зараз в Україні? Не можливо.

Але суть навіть не в цьому. Навіть якщо і можливо -

Чи допоможе це? Ні.

Чому?

Бо якщо у вас буде хоч Євро-16, але при цьому мільйон бидлоїдів паркуватимуться на газоні - у вас буде все одно та ж пилова буря, як і завжди. Щоправда, без домішки вихлопу вже. Але дихати все одно неможливо.

Те, що діється влітку на центральній вулиці Осокорків - це злочин перед природою. Так не можна. Ось, так просто не можна. Осокорки неймовірне, чудове, фантастичне місце. Ніде в Європі такого немає. Ніде. Щоб приватний сектор, фактично в центрі міста, на річці, яка мало не море, з каналами, ставками і озерами - і такий страшний, дикий екологічний стан. Узбіччя, доведені до стану пустелі. І все це місяцями ширяє в повітрі, тому що корки, а ще паркани зробили трубу, а ще все ті ж вихлопи.

Отже, для велосипедів потрібні ще й газони.

І поліція. І штрафи. Не в сто гривень. А в триста євро.

Чи допоможе це? Ні.

Чому?

Та тому, що можна зробити хоч сто газонів, але якщо не буде системи збору сміття - всі вони будуть засрані в землю. Як це відбувається на тих же самих Осокорках. Купи сміття на кожній вуличці - господи, люди, що ви робите? Навіщо? Ну, не шкодуєте природу - ну у вас же тут діти житимуть!

Але ок, не будемо включати плач Ярославни. Чисто логіка.

Ви ще стежите за моєю думкою, так? Ми почали просто з велосипедних доріжок. Дійшли до системи роздільного збору та переробки сміття.

Чи допоможе це?

Ні.

Бо щоб люди почали роздільно збирати сміття, завели для цього три окремих відра - а це незручно - і носили б все це в три окремих смітники - а це незручно - а скло б при цьому носили в четверту окрему, попередньо обполоснувши і скрутивши з них кришечки, які треба носити в п'яту - а не кидали б просто, як вони звикли, в одному пакеті в купу на розі вулиці - для цього треба вводити уроки сміття в школах.

Це з дитинства треба привчати. Чому, ви думаєте, Скандинавія стерильніша, ніж у мене туалет? Та тому, що у фінських, шведських, естонських школах дітям проводять уроки сміття. Так, натурально, першокласників вчать, що в яке відро класти, як розподіляти, водять на сміттєпереробні заводи і на екскурсії в Музеї природи.

Отже, потрібна реформа системи освіти.

Ми про велосипед зараз говоримо, нагадаю.

Далі можете продовжити самі. Що для реформи освіти потрібен бюджет. Для бюджету потрібна сплата податків. Для цього потрібно адекватне законодавство. Для його дотримання потрібні незалежні суди. І т.д. і т.д.

Почали ми з велосипеда, все ще нагадую.

читайте такожШмигаль з міністрами прийшов на засідання Кабміну у футболках збірної УкраїниМожна і про водний спорт поговорити. Про всякі там каякінги-супсерфінги. Київ - унікальне місто. Ще раз повторюся - ніде в Європі такого немає. Щоб столиця перебувала на такій неймовірній річці, на такій воді, яка вже практично море. Прямо в центрі міста. Неймовірні можливості для залучення інвестицій. Неймовірні можливості для залучення мільйонерів. На Рибальському не завод повинен бути, а вілла Тома Круза. А казино і яхти не в Монако, а на Подолі.

А вже для водного спорту простір просто необмежений.

Але почнемо з того, що позавчора екологи назвали ситуацію з водою в Дніпрі близькою до катастрофічної…

Ну, ви зрозуміли, так?

На цьому і закінчили.

Це я все до чого. А до того, яку купу ПРОБЛЕМ треба вирішити країні, щоб прийти до стану "Канада" і "хокей тепер - наша національна ідея".

І це точно не роки.

А у випадку України, я боюся, що навіть і не десятиліття.

А на іншій чаші терезів - перемога збірної на футболі. Прямо тут. Прямо зараз. Дуже швидко. Дуже інвазивно. Як наркотик. Ширнувся - і радість, кайф і перемога прямо в цю хвилину. А, головне, робити нічого не треба. Пива тільки купити і телевізор включити.

Тепер ви розумієте, що я мав на увазі під формулюванням "ерзац-перемога".

У дві тисячі восьмому році я жив в країні, в якій теж все було хреново, одні поразки, ахова економіка, дичавіла корупція і злодійство, свавілля, менти, продані суди та інший набір. Щоправда, вона тоді ще не до кінця поїхала головою у вбивстві своїх сусідів.

І ось вона на чемпіонаті світу теж вийшла в чверть фінал. А-кін-фее-єв!!! Всі справи.

Гуляння були дня три.

Щоправда, це були зовсім інші гуляння - озлоблені, запеклі, коли зламану щелепу можна було отримати, просто вийшовши по хліб, тому що "а, бляді, та у вас в казармах унітази стоять, а ми вас зробили, козлів, вбивай їх...", ось чому - але це взагалі відмінна риса оркостана. Там в принципі не треба виходити на вулицю під час футболу, абсолютно незалежно від того, перемогли вони, або програли. А вже тим більше, якщо на тобі не ті кольори в одязі, навіть якщо ти і не підозрюєш про це. І ти жодного разу не голландець.

Але це я відволікся.

Отже, там теж було диво. І загальний підйом. І чорнота навколо.

Але в спорті головне не диво. У спорті головне - стабільність результатів. А для стабільності результатів необхідна перша умова - а) ви - Канада.

А для того, щоб стати Канадою, потрібні велодоріжки, каякінги та ін.

А для велодоріжок потрібно Євро-5.

А для ЄВРО-5 потрібно…

Ну і так далі.

читайте також"Це не 11 кривоногих виродків ходять пішки по полю": росіяни в мережі кайфують від гри збірної УкраїниУ підсумку диво закінчилося тим, чим і не могло не закінчиться. Росія зіткнулася з налагодженою машиною Іспанії і вона винесла її з поля, як дітей. У прямому сенсі цього слова. Збірна Росії дійсно зробила - ну, майже - все, що могла, дійсно грала майже в повну силу - але це була гра ясельної групи проти суперпрофесіоналів.

Диво закінчилося.

Я думаю, приблизно те ж саме очікує й Україну післязавтра. Диво закінчиться. Ін'єкція ерзац-перемоги припинить діяти. А газони, сміття, газова душогубка і знищена вода в Дніпрі залишаться.

Про війну, ідіотів у владі, корупцію, олігархію і всі інші радощі я вже просто промовчу.

Це я все до чого. Це не я до того, що футбол - гівно і нафіг він взагалі потрібен. Чи не гівно і потрібен.

Але це я до того, що жити треба в реальності.

А не в тумані ерзац-досягнень.

Тому що вміння грати ногами в м'яч - це всього лише вміння грати ногами в м'яч. Не менше. Але і ніяк не більше.

І в Шевченка треба питати тільки про те, як навчитися грати ногами в м'яч.

І ні про що більше.

Й одинадцять людей, які вміють грати ногами в м'яч - це просто одинадцять людей, які вміють грати ногами в м'яч.

Вони не побудують вам країну. Чи не зроблять казку. Чи не очистять воду і повітря. Не відстоять свободу і незалежність. Не зупинять пандемію. І не допоможуть подолати ЗНО з математики.

Вони можуть зробити лише чергову ін'єкцію ерзац-перемоги.

І все.

Але рожевий туман розсіється.

А сіра реальність залишиться.

І перетворювати її з сірої на рожеву - нам з вами.

Не Довбику. І не Шевченку. А тобі ось.

Який читає зараз цей пост.

Тільки нам з вами.

І нікому більше.

Тому - живіть в реальності!

Це і є основне посилання цього заумного закрученого в канат тексту.

Ну а збірній, звичайно, перемоги і взагалі успіхів.

Що вже там.

Слава Україні!

Але - реальність важливіша.

Пам'ятайте про це.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред