Успіхи і досягнення України за роки незалежності можна побачити у порівнянні. 30 років тому ми стартували з набагато гіршими позиціями, ніж тодішні Російська і Білоруська республіки – ми обрали гірший парламент, аніж, скажімо, Білорусь, у нас не було реформаторів, які починали реформи у Москві чи тодішньому Ленінграді.
Але, незважаючи на це, Україна сьогодні ще тримається на певному рівні, у той час, як Білорусь скотилася до третьосортного авторитарного Бундостану, а Росія повернулася у сталінські роки і взагалі не може розглядатися як цивілізована країна – усі зважають хіба що на її ракети.
Україна у цьому сенсі ліпша за ці країни, але ми не скористалися цілою низкою можливостей, які виникали протягом нашої історії. Наприклад, можливостями економіки – у 90-ті роки Deutsche Bank у своєму дослідженні зазначав, що тодішня УРСР мала шостий у світі економічний потенціал. Повністю втратити те, що було, можна було хіба що одним способом – дати можливість ідеологу ЦК Компартії України будувати капіталізм.
На Україну не дивилися як на потенційного члена ЄС і НАТО, хоча, якщо ми б пішли іншим шляхом, ми могли б ним стати ще у 90-х. Адже тоді розширення було автоматичним – хто був готовий щось робити, того і брали без зайвих роздумів. До речі, саме так свого часу там опинилися країни Прибалтики, Болгарія та інші. Але Україна тоді психологічно не була до цього готова, хоча й мала для цього кращі стартові умови.
З приходом до президентства Ющенка цей шанс у України знов з’явився, але так і не справдився. У 2014-му вікно можливостей відкрилося знову – Україна наче і пішла у напрямку Європи, адже підписала зірвану Януковичем угоду про Асоціацію і отримала безвіз, і це – колосальне досягнення для країни, де триває війна і існують соціальні ризики. Але зараз Україна знов на межі, щоб втратити і це.
Тобто ми по жодному зі стратегічних напрямків розвитку, маючи добрий старт, не отримали продовження і саме через це ми лишаємося на попередньому рівні замість того, аби зробити скачок угору.
Головне досягнення України – у формуванні інституційної основи держави, бо ми цілком могли стати квазідержавою.
В України є добре виписана Конституція – так, вона регулярно порушується, але саме її існування ще два-три роки до її появи виглядало чимось неможливим.
А от основна втрата - у тому, що ці інститути не наповнилися основним її твердженням. Червоні директори, мафіозні групи, теократія у владі, яка є і по сьогодні - це наш найбільший провал.
читайте такожЯнукович сплив у Росії: напередодні Дня Незалежності написав українцям листаЧогось особливо позитивного у майбутньому Україні годі й чекати. Перш за все тому, що Україна перестала бути партнером для західного світу. У нас дуже популярна теза про те, що усі нас зрадили. Але насправді ми самі себе зрадили – ми своїм вибором, а влада – своїми діями показала, що ми – не партнери. Відповідно, цяцькатися з нами ніхто не буде. Той же Афганістан мав статус головного партнера США поза НАТО – це те, про що ми можемо лише мріяти. Однак і це йому не допомогло.
Те саме зараз відбувається і з Україною - ця ситуація, коли ми втрачаємо партнерів, для нас дуже загрозлива. Бо ми повертаємося на рівень 2012 року і фактично, зависли у часі і щоб повернутися до активного рівня, Україні може знадобитися, щонайменше, ще 10 років.
Тарас Чорновіл, політичний аналітик, колишній народний депутат України, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
