Лише населення Москви здатне хоч якось впливати на російську владу, на думки і настрої решти росіян Кремлю начхати. Курщина, Брянщина, Ростовщина, Крим та інші мало цікавлять владу РФ. Тому Кремль не може не перейматися через нальоти українських безпілотників на Москву.
Атака на Москву 26-27 жовтня була не першою, але ні ця атака, ні попередні не мали особливих наслідків, тобто не було влучань. Але у Московській області, в ближньому Підмосков’ї, було цікавіше – там цілі вражалися. Та щоразу, коли наші безпілотники наближалися до російської столиці, росіяни оголошували план "Ковер", тобто зупиняли роботу аеропортів. А Москва з її аеропортами – це найбільший транспортний хаб. Відтак, коли цей хаб паралізований, це проблема не тільки для столиці, а для величезної кількості росіян. Достатньо переглянути кілька відео про те, що відбувається в аеропортах, коли діє "Ковер", і стануть зрозумілі масштаби обурення і невдоволення.
Наліт наших дронів на Москву 26-27 жовтня радше був "турбуючим вогнем".
В російських чатах писали, що під час атаки були й ракети "Фламінго", які росіяни, звісно ж, "усі до одної збили". Ми поки що достеменно не знаємо, чим був атакований російський столичний регіон: чи то безпілотниками, чи то ракетами.
Але є повідомлення про те, що вперше Україною було завдано удару по підприємству, розташованому вглибині Росії, британською ракетою Storm Shadow. Це може бути свідченням того, що британці зняли обмеження на використання своїх ракет по території РФ, тож тепер Україна зможе бити британською зброєю по російській територій. Це дуже важливо, бо жоден дрон, навіть найпотужніший, за силою ураження не зможе конкурувати з ракетами. Все це дає підстави сподіватися, що найближчим часом по об’єктах на території РФ буде завдано низку руйнівних ударів.
Якщо за допомогою ударів по Москві Україні вдасться трансформувати настрої в Росії з "Киев за три дня" у "А нахрена эта война!", ці удари слід завдавати, паралельно продовжуючи бити по російській нафтопереробці та інших енергетичних об’єктах і портах. По яких цілях у Москві слід завдавати ударів? Я обома руками за те, щоб бити навіть по житловій забудові.
Вкрай болючими для Росії є наші удари по енергетиці. Так, наприклад, російський пропагандист Андрій Караулов, який підтримує війну і дотримується позиції "царь хороший, бояре плохие", кілька днів тому відкрито заговорив про наслідки системних атак України на нафтопереробку Росії. Я вперше почув, що російський пропагандист відкрито обговорює це питання.
Так от, Караулов зазначив, що, за оцінками російських експертів, щоб Росія відчула нестачу пального, необхідно вивести з ладу 10-13% її нафтопереробних підприємств. Україна, за підрахунками західних аналітиків, знищила вже 23% таких підприємств. Також він вперше наголосив, що ще з радянських часів 100% нафтопереробних підприємств у Росії працюють на обладнанні, яке виробляється в "недружественных государствах", тож зараз, перебуваючи під жорсткими санкціями, росіяни не мають змоги відновлювати те, що зруйнували українські удари. Крім того, Караулов вперше сказав, що всі ці технологічні негаразди не може компенсувати навіть допомога Китаю. Це, як на мене, дуже важливо: якщо російські пропагандисти почали відверто про це говорити, це є свідченням того, що удари наших Сил оборони вкрай дошкульні для Росії, і їх потрібно тільки нарощувати.
Умовний удар по Кремлю мало що дасть. Набагато більше невдоволення росіян викличе виведення з ладу столичних аеропортів. Але з огляду на те, що у нас поки що не так багато потужних далекобійних засобів ураження, їх краще використовувати по тих об’єктах на території РФ, які певним чином пов’язані з російською армією і російською оборонкою. А в Московській області таких море, причому частина з них виробляє таку продукцію, наприклад, для балістичних ракет, яку жодне підприємство в РФ більше не виробляє. Тож якщо ми виведемо з ладу бодай одне з таких підприємств, то виробничий ланцюжок бодай на певний час буде розірваний.
Блекаут у Москві теж був би незайвим, але я маю сумніви в тому, що зараз ми можемо це організувати – погляньте на карту ППО Москви.
На російські еліти також не варто розраховувати – я песимістично оцінюю їхню здатність усунути Путіна. Більш імовірно, що в разі інтенсивних і частих атак на Москву або явних негативних процесів, спричинених нашими ударами по російських підприємствах, наприклад, катастрофічного дефіциту пального, вони будуть спонукати Путіна припинити війну, а не шукатимуть способи його усунути. Та й взагалі, останнє місто в Росії, яке відчує дефіцит пального, – це Москва. Уже навіть на Далекому Сході відчувається дефіцит пального в РФ, а в 13-ти регіонах уже запроваджені обмеження на продаж. Якщо вся Росія відчуватиме цей брак бензину, залишки цієї "бензоколонки" працюватимуть на одне місто – на Москву.
А от аеропорти Москви – це слабке місце. Тож, якщо й завдавати ударів по столиці РФ, я вважаю доцільним сконцентруватися саме на аеропортах.
Втім, якщо нам вдасться хоча б двічі або тричі влучити в певні об’єкти безпосередньо в Москві, це матиме величезне значення для багатьох країн, причому і партнерів України, і союзників Росії. Адже такі влучання зруйнують міф про недоторканість і недосяжність столиці РФ, а це призведе до змін у поведінці багатьох держав, наприклад, Індії, можливо, навіть Угорщини. Так, уже прилітало в Москва-Сіті та Сенатський палац Кремля, але тоді все обмежилося питанням москвичів "а де наша ППО?", і на тому все закінчилося. Щоб у росіян змінилися думки, слід завдавати системних ударів, а таких можливостей на даний момент у нас немає. Тому краще озброєння, яке у нас в дефіциті, використовувати інакше – не по Кремлю бити, а по російському генштабу або науково-дослідному підприємству, яке працює на міноборони РФ.
Загалом, закінчити війну Путіна може змусити всього декілька речей. По-перше, досягнення поставленої мети. По-друге, виснаження: або Росії, або України. У першому випадку Путін погодиться на заморожування війни вздовж лінії фронту, а в другому – буде капітуляція України. Може бути і так, що обидві сторони виснажаться. Поки що немає підстав для реалізації бодай одного з цих сценаріїв у найближчій перспективі. Тому війна триватиме ще довго – не рік і не два. Ба більше, війна може розкручуватися, причому цілком імовірні два варіанти: у війну будуть втягуватися інші країни, та війна може вийти за межі України і перекинутися на території інших держав.
Георгій Тука, колишній голова Луганської військово-цивільної адміністрації, екс-заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, спеціально для Главреда
Про персону: Георгій Тука
Георгій Борисович Ту́ка (народився 24 листопада 1963, Київ) – український державний і громадський діяч. Керівник і засновник волонтерської групи "Народний тил". Голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації (22 липня 2015 – 29 квітня 2016), пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
